Навіть не знаю, як бути. У душі порожнеча досі, істерики накочують, як побачу речі своєї дитини, як почую її запах.

26 жовтня дружина зателефонувала сказала, що переночує у подруги, я домовився приїхати в суботу 27 жовтня за нею, все було нормально.

27 жовтня у Вайбер мені приходить повідомлення: «я в Києві, ми з тобою розлучаємося, розумій, як хочеш, твоя мама сказала, що я тільки говорю, не роблю якихось дій. Так ось це моя дія, і рішення. Я йду від тебе.

Я так більше не можу жити, я тебе не люблю, я вже говорила тобі давно. Те, що ми розлучаємося, це не означає, що ти не побачиш і не почуєш сина. Загалом я ставлю тебе перед фактом».

Я весь цей час на пігулках, сіпається око. Написав їй, що підтримаю будь-яке її рішення, бажаю, щоб вона була щасливою, вибачився, що я не виправдав її очікування, що був поганим чоловіком. Ми дорослі люди, але на душі такий біль! Я сумую за своїм малюком.

Я можу без комфорту, в побутовому плані, я можу без спілкування з самою дружиною, мені все одно, але як бути без сина? Я в Одесі, вона із сином у Києві.

Весь цей час, як уві сні. Як бути далі не знаю. Я сам із 6 років без батька, і не можу допустити, щоб мій син пережив те саме. Думаю поїхати і влаштуватися на будь-яку роботу в Київ, щоб на їжу і дах вистачало, аби ближче до сина, але боюся, що нароблю дурниць.

Запитав у дружини, чому вона пішла від мене, отримав повідомлення: “Ти ледар, ти хотів мене зломити, граєш в онлайн ігри, любиш тільки себе, пофігіст. Ти тримав дитину, не давши мені піти, намагався її забрати».

З усього перерахованого я не згоден тільки з тим, що люблю тільки себе, я взагалі не пофігіст. Так, я заробляю не мільйони, але на життя вистачало.

Як бути, як вибачатися? Я не розумію, що я таке страшне зробив для неї? Як жити далі? Як буде моєму синові, у неповній сім’ї?

Одружені ми вже 10 років. Одружилися, дізнавшись, що завагітніли. До цього зустрічалися недовго, але жили непогано, ніяких проблем не було. Любили, будували плани, потихеньку втілюючи їх у життя. Народили дочку,

Так уже сталося, що до 28 років у мене не було чоловіка. І це часто бентежило багатьох хлопців, які мені, не соромлячись, пропонували близькість після першого знайомства, а я відмовляла,

Я в спадок отримала квартиру від бабці. Квартира стара, точніше ремонту в ній років 30 не було. Старі меблі, килими, якась раритетна гардина, посуд щоб не образити нікого, скажу “вінтажний”.