Мені 30 років, одружена, працюю. Живемо далеко від усіх рідних, мої батьки допомогли із квартирою. Без зайвої скромності скажу, що зовнішністю вдалася я яскравою, гарненька брюнетка від природи.

В юності було місце спорту, танцям, вистачало шанувальників. Чоловік не міг повірити довго, що у нас закрутилися стосунки, тому що бачив мене раніше іноді, коли з навчання приїжджала до рідних, і захоплювався на відстані.

Мені завжди бачилася в майбутньому міцна та дружна сім’я, налагоджені стосунки зі свекрами. Але склалося так, що вийшовши заміж, я зіткнулася з нелюбов’ю свекра до мене.

Чоловік дуже любить батька, виріс із ним. З матір’ю його вони давно розлучені і вона чудово до мене ставиться. Але свекор буквально підточує нашу сім’ю своїм ігнором, ніби мене і не існує.

Ми родом з одного міста, там і зараз живуть мої батьки та його батько зі співмешканкою. Заочно я чула про свекра ще до стосунків із чоловіком.

Пам’ятаю гучну історію розлучення їх із дружиною, коли він покинув її заради її найкращої подруги та сам вирішив, як вони поділять дітей.

Ну і в цілому про нього завжди були розмови як про людину зарозумілу, так просто не звернешся за чимось.

Я за своєю наївністю вирішила, що нічого страшного, немає людей, до яких не можна знайти підхід. Від душі дарувала корисні та приємні подарунки на свята, передавала випічку, яку сама спекла.

Мої батьки чоловіка прийняли, вони в мене, як кажуть, мирові. Але ось зі свекром так і не сталося. Він усміхався за столом, коли я була в них у гостях, але сам жодного разу не запросив.

Він жодного разу не привітав із жодним святом, навіть по смс. Чоловік, бачачи мою прикрість, навіть просив перед моїм днем ​​народження, мовляв, привітати не забудь.

Але той йому нічого не відповів і не привітав. Чоловік виводив його на розмову, що йому не подобається, на що нічого зрозумілого не отримав, просто була відповідь: «не знаю що не так, але щось не подобається».

Містечко невелике, розмови всякі, що мене як невістку навіть не звуть і не привітають. Моїм батькам це теж неприємно, нещодавно стали зуб гострити на мого чоловіка і мені намовляти: «ми тебе виростили, вивчили, ти наша дитина, а ці носами крутитимуть.

Мов не великого чоловіка собі відхопила, звичайний, яких повно. Давай і ми так почнемо до нього ставитись».

При цьому дітей своєї співмешканки він приймає з радістю з їхніми чоловіками та дружинами та онуками. Чоловік намагається мене заспокоїти тим, що думка батька не впливає на його рішення та почуття.

Але я все одно відчуваю, що вода камінь точить. Що якщо не чоловік, то брякну сама чи мої рідні. Ситуація ця порядком набридла.

Я багато не стала розписувати і знову перекручувати в собі, але були моменти, коли обговорював його батько мене зі своїми друзями. Коли виходили з машини поряд з його домом, віталася, а він крізь зуби пробурчав у відповідь і не покликав у будинок.

Мені дуже шкода, що за нормальним не складається і вже не складеться. Мені неприємні питання, чому свекор не зайшов в гості. Хтось дуже розумний радить: «ой, та що чекати поки що покличуть, сходи без запрошення». По-перше, я не така, а по-друге, я знаю, що мені не раді.

Ні разу я слова поганого не сказала, ні йому, ні про нього, жодного разу не маніпулювала чоловіком при сварках, що йди з моєї квартири тощо. Дуже прикро.

А ще багато років тому, коли мама чоловіка жила в нашому містечку, вони були дружні з моєю мамою. Може, це якось ще більше нервує свекра.

Порадьте, будь ласка, як бути? Чоловік трохи різкувато мені відповідає на все, мої батьки почали дуже гостро реагувати.

Що робиться? Він як вилитий батько, завжди всім незадоволений. Незважаючи на всі його плюси, мінуси стали прямо як червона ганчірка для бика.

І я з тугою та заздрістю дивлюся на інші сім’ї, де батьки збираються за одним столом, де заради дітей стають родичами, а не продовжують залишатися чужими та морально відштовхувати, руйнуючи шлюб сина. Я не залізна, я хочу щастя та справедливого відношення.