Якщо людина щиро покаялася у своїх гріхах, то вона може отримати Спасіння.

Але що означає щире покаяння? Перша умова для того, щоб покаяння було дійсно щирим – людина мусить повністю відкинути гріх, тобто не тільки жаліти за вчиненим, але й бажати щоб цього взагалі не було.

Друга умова, це те, що богослови називають «досконалим жалем»: жаліти за те, що гріхом образилося Господа, оскільки гріхом Його було ще раз розіпнуто, як каже Послання до євреїв: «знов оновлювати до покаяння, тих, які знову собі самим розпинають Божого Сина і прилюдно зневажають» (Євр. 6,6).

Третя умова – це готовність піти до Сповіді, як тільки це буде можливим. Якщо такий намір є відсутнім, то це означає, що ми ще неповністю примирилися з волею Господа, Який встановив Таїнство Покаяння для прощення гріхів.

Ніхто не може прийти до істинного покаяння, якщо не отримає Божу благодать. Саме благодать спонукає грішника жаліти через вчинене зло. Згідно з Вченням Церкви, досконале покаяння за вчинені гріхи породжує любов і спасіння, веде до прощення гріхів, ще до того, як каяльник приступить до Сповіді. Проте. саме покаяння вимагає бодай внутрішнього намірення приступити до Таїнства Покаяння.

Це Вчення було проголошене ще Вселенським Тридентійським Собором: покаяння включає в себе не тільки відмову від гріха і діяльний намір почати нове життя, але й також включає ненависть до попереднього грішного життя.

Як приклад досконалого покаяння Тридентійський Собор наводить цитати з Книги Псальмів та інші слова праведників Старого Завіту:

«Тобі, тобі єдиному, згрішив я, і зло на очах твоїх учинив я, щоб ти у вироку твоїм був оправданий і правий, коли будеш судити» (Пс. 51,6);

«Знемігся я від стогнання мого, щоночі ложе моє – мокре від плачу, сльозами обливаю мою постіль» (Пс. 6,7).

Ці слова свідчать про ненависть до попереднього грішного життя і глибоку відразу до гріха.

«Покаяння часом може стати повним через силу любові, примирюючи таким чином людину з Богом, ще до того, як вона приступить до Таїнства; але таке примирення не може відбутися, якщо людина не має наміру приступити до Таїнства» (DH 1677).

Щире покаяння, яке відповідає цим умовам, свідчить про отримання Божої благодаті й тому, якщо в людини немає можливості приступити до Таїнства Покаяння, воно відкриває шлях до спасіння.

До такого покаяння можна прийти за допомогою молитви, творячи цілим серцем акт покаяння: «Боже, я цілим серцем жалію за всі свої гріхи, бо я ними заслужив на Твою кару, але ще більше жалію, тому, що образив Тебе, безконечне Добро, достойне любові понад усе. Я хочу з Твоєю Божественною допомогою ніколи більше Тебе не ображати й уникати ситуації, які спонукають до гріха. Господи, Ім’я якого Милосердя, пробач мені».

Тут потрібно зазначити, що, хоча, в момент досконалого жалю ми отримує Божу благодать, однак, в такому стані усе ще не можна приступати до св. Причастя, аж поки не буде отримане прощення гріхів у Таїнстві Примирення.

Католицький оглядач, Радіо Ватикану

Джерело