Сестра вuставuла мені nретензії щодо того, що бабуся доглядає за моїм сuном, а з її донечкою залишатися не хоче.
Часто в житті трапляється так, що нам потрібно зібратися з думками і прийняти важливе рішення за доволі короткий період часу. Така ситуація трапилась і зі мною.
Моєму синочку вже майже п’ять років. Для мене він найкращий і найулюбленіший. Звичайно, ідеальних дітей немає і мій Дмитрик теж багато у чому веде себе погано, але ж це дитина. Всі вони в такому віці не можуть всидіти на одному місці і постійно щось витворяють. І нещодавно я дізналась про те, що скоро у мене з’явиться ще одна дитина.
Коли я пройшла черговий огляд у гінеколога, він порекомендував лягати в лікарню, адже були певні проблеми, з якими не можна сидіти вдома. Мене охопила паніка, я не можу ризикувати здоров’ям малюка, та і не знаю, на кого покинути Дмитрика.
Чоловік поїхав у відрядження не менше ніж на місяць. Батьки мої у іншому місті, та і також по роботах, їх ніколи нема вдома. Батьки чоловіка взагалі у іншій країні. Тож свою допомогу мені запропонувала бабуся. Запевняла, що намагатиметься приглянути за сином, поки я буду в лікарні. Я ж постійно переживала, як це все буде. Все ж таки бабуля вже не молода, через три місяці їй 77. А син мій такий непосидючий, що навіть страшно, як між ними складуться стосунки.
Мої батьки також хвилювалися з приводу цього, тому запропонували сидіти із сином після роботи. Тож бабуся з Дмитром поїдуть до них і там вже якось будуть жити. Так то ми домовилися.
Та все одно певні хвилювання жили всередині мене. Той, хто має дітей, точно мене зрозуміє. Але обставини змушували мене вчиняти саме так. Цілими днями я надзвонювала бабусі і дізнавалась, як вони там, чим займаються, чи все гаразд. Мені дивно, що вони швидко знайшли спільну мову. Час минув швидко і з відрядження повернувся мій чоловік. Далі він забрав сина і став за ним доглядати.
Скоро мене мали виписати. Але напередодні цього мені зателефонувала сестра і зіпсувала настрій. Нібито вона страшенно ображена на те, що її донечці пів року, а бабуся ні разу не захотіла поняньчити крихітку. Як для мого сина, то у неї час знайшовся.
Ірина не раз вимолювала у баби допомоги, та вона постійно відмовлялась, адже боялась зашкодити такій маленькій дитині. Основна претензія була в тому, що не встигла я покликати, старенька прибігла. І виходить так, ніби я її використовую.
Я пояснювала, що в мене просто склалась безвихідна ситуація. По-іншому вчинити я не могла. Не могла ж я лягти в лікарню з сином. І залишити його самого в квартирі теж не могла. Тим більше я ж просила допомоги і в сестри. Вона різко і категорично мені відмовила. То до кого я ще мала звернутися?
Що б там не було, але я вважаю, що в цій ситуації не права лише сестра. Я не змушувала нікого сидіти із своїм сином, мені запропонували добровільно, адже прекрасно розуміли, що іншого варіанту, з ким залишити Дмитра, у мене немає.