Перш ніж одружуватися з чужою дитиною, треба було сто разів подумати. Так я говорила синові, але ж у нього любов! А я тепер – розхльобуй.

Молодший син одружився з жінкою з позашлюбною дитиною. Ми матеріально молодим не допомагаємо, хай усі самі заробляють. Син із сім’єю винаймає квартиру недалеко від нас.

Дружина його народила нам онука та сидить удома в декреті. У вихідні просять мене посидіти з обома дітьми, бо, мовляв, втомлюються і хочуть побути вдвох.

Я не проти. З рідним онуком, завжди будь ласка, а от чужа дитина мені не потрібна. Невістка почала мене шантажувати, мовляв, беріть обох дітей, а то й рідного онука не дам бачити.

А навіщо мені ще й чужа дитина, у мене та своїх онуків п’ятеро. Ну ні так ні. Я шантаж не люблю і на нього не піддаюся, хоч онука люблю і спілкуватися хочу.

Невістка звернулася до моєї іншої невістки, дружини старшого сина, мовляв, давай разом воюватимемо зі свекрухою і зовсім онуків не даватимемо.

Нікуди вона не дінеться, скучить за дітьми. Так і прогнемо її під себе. Дружина старшого сина відмовилася і все розповіла моїй дочці.

А дочка – мені. Але я мовчу. Невістка доросла людина, і сама має розуміти, кому і що можна говорити, а кому ні.

Зверталася невістка за допомогою і до моєї доньки (шукай бурних) щоб допомогла впливати на мене або побути недільною нянею сама.

Дочка не проти няньчити, але тільки свого рідного племінника і то не часто і не довго, у неї там своїх двоє дітей.

Чужої дитини приводити у свій будинок, сім’ю і до своїх дітей вона теж не хоче. Невісточку такий варіант знову не влаштовує.

Прийшла вона в суботу з дітьми та влаштувала істерику, волала, закликаючи совісті та жалості. Розповідала, що діти один одному брат і сестра та їх не можна розлучати, аж сльозу пустила. Але мені все одно на її сльози та істерики.

Я тут причому? Сама нагуляла, сама й виховуй. Я ж не винна, що дівчинка не має ні тата, ні інших бабусі з дідусем.

Батьки невістки теж не хочуть приймати цю дівчинку. Вони свого часу вмовляли дочку зробити переривання і попереджали, що дитину, народжену поза шлюбом, не приймуть.

То хто їй винен, що вона слухати не захотіла і по-своєму зробила? Сама народила, сама й розбирайся.

І що ж за дочка у неї, якщо мати всіма способами намагається сплавити її до чужих людей? Ось я і дала пораду невістці «замість скандалити і наводити смуту в сім’ї – краще сходи до психолога і розберися, що в тебе за ставлення до своєї дочки. Може, все-таки, ти сама винна?».

Вона образилася й нагрубила мені. Мені її образи не цікавлять, але ось онука та сина шкода. Бо ж попереджала сина. Тепер чекаю, коли з невістки пиха спаде. Мені чужі діти не потрібні, мені й своїх достатньо. Як це все пояснити їй?