Я була одна у батьків. З дитинства просила братика чи сестричку, бо самій було сумно, але на мої прохання батьки лише сердилися. Згодом розмови про поповнення в родині припинилися. Тато пішов у іншу родину. Чесно зізнатися, я його розумію, бо сама мала напружені стосунки з мамою. З нетерпінням чекала, коли нарешті закінчу школу та вступлю до вишу.

Документи подала у столичний університет. Мене прийняли на державну форму, нарешті почалося самостійне життя. Жила я у гуртожитку. Там і познайомилася із Назаром. Він був старостою на нашому поверсі. Серйозний. Відповідальний та дуже веселий він сподобався мені одразу. Я частенько стала просити його про різну допомогу. То в кімнаті потрібно було поличку прибити, то меблі перетягти, а потім ще й з навчанням він почав мені допомагати. Сама не вгледіла, як закохалася.

Назар відповів мені взаємністю. Тож уже на четвертому курсі ми почали винаймати квартиру. Після закінчення навчання обоє влаштувалися на гарну роботу. Зарплата у нас була висока, тому ми наважилися взяти квартиру на виплату.

Перші декілька років все було добре. Ми жили душа в душу та помалу виплачували борг. Так було доти, поки я не дізналася про вагітність. На першому УЗД нам сповістили прекрасну новину: «У вас двійня!». Нашій радості не було меж. Та якщо на одну дитину потрібно чимало фінансів, то на двох – удвічі більше.

Після народження малюків ми зрозуміли, що фінансів не вистачає катастрофічно. Уся зарплата чоловіка ішла на виплату по кредиту. Я не працювала, бо була у декретній відпустці. Покинути новонароджених малят та вийти на роботу – теж не варіант.

Саме у цей час до нас в гості завітала моя мама. Хоч ми фактично не спілкувалися від мого від’їзду, але поглянути на онуків вона все ж приїхала. Під час вечері мама поділилася з нами своєю радістю зовсім скоро вона відправиться в тур по Європі. Коли ж я поцікавилася звідки у неї такі гроші, бо з пенсії відкласти неможливо, вона зізналася, що нещодавно отримала квартиру у спадок від своєї бабусі. Квартиру вона здавала в оренду, так і відклала.

Коли Назар пішов відпочивати, я вирішила поговорити з мамою відверто та попросити фінансової допомоги. Її відповідь мене шокувала: «Свою місію матері я виконала. Тепер проблеми твоєї сім’ї мене не стосуються. Я хочу пожити для себе, хоч на старість років».

Тепер я ще більше переконалася у тому, що з рідною мамою ми неначе чужі люди. Вона не хоче допомогти своїй дитині у скрутні часи, але ж земля кругла. Сьогодні вона відмовила нам, а через декілька років ми не підтримаємо її.

Джерело