Ми з братом уже дорослі – мені двадцять дев’ять, йому тридцять два. Різниця у віці не суттєва, але ми все одно ніколи не дружили. Справа була навіть не в тому, що він хлопчик, а я дівчинка, просто брат ніколи не мав своєї думки. А мене це завжди в ньому дратувало.

Наприклад, удома він міг нормально зі мною грати, жодних проблем не було. Але варто було вийти на подвір’я, варто було йому пограти з іншими хлопцями, як він починав дражнити, ображати мене та інших дівчат, аби ніхто з його друзів його не підколював, називаючи дівчиськом.

Мене таке його “дволиччя” дратувало, я ж бачила, що йому не подобається половина ігор, які затівали хлопчаки, але він вдавав, що його все влаштовує. Саме тому я з ним не спілкувалась ні на вулиці, ні вдома.

Зараз ми виросли, але свою думку брат так і не зміг відростити, за нього тепер все вирішує дружина, яка теж мені не сподобалася. Настя – дівчина самозакохана, робить все тільки для себе і в своїх інтересах, брата тримає в їжакових рукавицях і не дає йому крок ліворуч чи праворуч зробити.

Не можу сказати, що ми маємо дуже дружну сім’ю. Я з батьками спілкувалася і намагалася в міру нагоди до них заїжджати, привозити якісь гостинці. П’ять років тому не стало мами, після цього я почала їздити до тата частіше. По дому допомогти, приготувати, просто відвідати, щоб він не почував себе самотньо.

Не знаю, чи їздив до нього брат із дружиною. Я їх бачила один раз на рік – на татовий день народження. Але цього разу мені вистачало. Брат більшу частину свята балакав без угаву, а його дружина плакалася, як їм важко живеться – винаймати квартиру, виховувати дитину, працювати, жах-жах.

Близько двох років тому у тата погіршилося самопочуття. Я насторожилася і почала тягати його за лікарями, бо сам би він цим не займався. Ставили різні діагнози. Ми перебрали всі варіанти, доки не дійшло до найстрашнішого. Саме він і підтвердився.

Це було формене пекло. А як я шукала гроші на все потрібне! Щось було відкладено в мене, якісь заощадження були у батька, але вони відлетіли миттєво.

Я звернулася по допомогу до брата. Все ж таки це і його батько теж, я думала, що він допоможе. Що гроші у них відкладені, я знала, вони збирали на квартиру. Але там вийшла на перший план Настя, яка заявила, що вони не дадуть грошей.

– Його можуть і не вилiкyвaти, а гроші вже тю-тю, не повернеш. Нам треба квартиру купувати, скільки можна по орендованих кутах з дітьми мотатися.

Брат кивав, погоджуючись із дружиною, а я дуже хотіла його стукнути. Гаразд Настя, але братові батько рідний, а він так міркує.

Зрештою я продала свою квартиру-студію. Тато був проти, але я жартувала, що все одно велику частину часу проводжу в нього, а тут хоч комуналку платити не треба буде.

У батька був автомобіль та дача, крім квартири. Але я вирішила, що без машини мені буде важко його возити, а за дачу багато не взяти, її спочатку треба впорядковувати. Це ми залишили на потім.

– Я вирішив написати на тебе дарчу на все майно, – сказав мені тато, застережливо піднявши руку, щоб я його не перебивала.

Це було зроблено незадовго до cмepтi. Мені здається, він відчував її наближення і намагався просто мені відвернути і ще подякувати. Так я стала власницею двокімнатної квартири, машини та дачі, хоча із задоволенням віддала це все, щоб повернути тата.

Вже на пoхopoні до мене підійшла Настя та мій брат, заявивши, що зі спадщиною тягнути не хочуть.

– Потрібно швидше це все оформити. У нас тут варіант з квартирою наклюється хороший, – почала Настя, а я не відразу зрозуміла, про що вона говорить.

Розмови не вийшло, брат із дружиною зрозуміли, що я не в тому стані, щоб розмовляти. А потім вони з’ясували, що ніякої спадщини не існує, все татове майно ще за життя він подарував мені.

– Він не мав права так чинити! У нього ще син був! – Настя була у нестямі від гніву, і волала, як пароплавний гудок.

А брат заявив, що я маю вчинити по совісті – віддати половину всього їм. Та я відмовила. Мені довелося продати квартиру, щоб спробувати врятувати батька, я провела поряд з ним стільки часу, дивлячись, як тихо він згасає.

А де весь цей час був брат? Йому жодно справи не було до тата. Він обмежувався дзвінками ввічливості. Зате тепер згадав, що він теж його дитина, право на щось там має. Тому нічого йому та його цинічній дружині не дістанеться. До того ж, якби тато хотів йому щось залишити, він би це зробив.

Джерело