Я народилася й виросла в місті. Мої батьки люди середнього достатку, тому я мала все, що мають більшість дітей мого віку. Жили ми небагато, але я мала я все те, що й усі діти в моєму віці. Я щиро вдячна батькам за своє щасливе дитинство та юність.

Вийшла заміж я теж за хорошу людину. Мій чоловік Дмитро – добрий чоловік, відповідальний та турботливий батько. Мені пощастило з чоловіком і я дійсно вдячна своїй долі, що він трапився мені на життєвому шляху.

Загалом я вважаю себе щасливою людиною. З Дмитром у нас двоє діток, меншому синочку лише рік, тому я зараз в декреті, старша донечка зараз навчається в першому класі. Живемо ми в двокімнатній квартирі, яку нам допомогли купити мої батьки та свекри.

А нещодавно в нашому будинку стала орендувати квартиру одна сім’я. Ми здружилися з ними. У Світлани з чоловіком троє дітей і вони зараз чекають на четвертого малюка. Ми разом з нею гуляємо з дітьми, так і познайомилися.

Знаю, що вони приїхали з села, чоловік влаштовується на роботу, орендують вони квартиру у своєї тітки за невеликі гроші, вона сама поїхала за кордон на заробітки і вони так наглядатимуть за її квартирою також. Їм нікому допомогти, а самі грошей не мають, Світлана теж одягається бідно, видно, що речі старі, поношені, їй люди багато дають.

Мені було шкода цю сім’ю, я часто запрошувала їх в гості. Готую багато, вони їдять все, що бачать, діти просять ще додаткову порцію. Я завжди ще їм додому щось з собою дам, одяг якийсь свій зберу для Світлани.

Спочатку вони були дуже вдячні мені, а потім якось так до всього звикли. Не встигну я прокинутися вранці, як їх діти вже в мене на порозі, кажуть, що мама їм сказала, щоб йшли снідати до мене. Мені, щиро кажучи, це вже зовсім не подобалося, але хіба виженеш дітей, коли вони їсти хочуть.

А одного разу до мене Світлана прийшла без запрошення, я з дитиною відпочивала якраз, а знайома просто захотіла каву. Прийшла і каже:

– У нас скоро малюк буде. Я візьму в тебе дитяче ліжечко, коляску, манеж, ходунці і дитячий одяг. Ти спакуй все швидше, щоб я могла випрати і привести в порядок.

Можливо, я і дала б все це, але наглість така мене просто здивувала, людина так звикла до добра, що вирішила, що вже командувати мною може.

Я сказала, що нічого віддавати не буду. У мене сестра нещодавно вийшла заміж і вони планують дітей, тому я все виперу і віддам їй. Світлана була незадоволеною і сказала, мовляв коли то ще буде, а може в неї взагалі не буде дітей. Мені прикро стало після цих слів і я сказала, що не хочу, щоб більше Світлана приходила до мене. Вона пішла, ще декілька разів до мене приходили її діти, але я не відкрила їм двері.

Вони усі ображаються на мене, а я вважаю, що краще від таких людей триматися далі, адже я стільки добра зробила їм, а замість вдячності, їм ще більше хочеться. На я їм останнє маю віддати.

Фото ілюстративне.

Джерело