— По скільки грибочки? – спустився на Віру чоловічий солідний голос звідкись зверху. Вона підняла очі і побачила над прилавком чоловіка років п’ятдесяти п’яти, у костюмі та краватці. У Віри всередині, наче блискавка блиснула. Перед нею стояв її колишній чоловік
Віра влаштувалася на своєму звичному місці, розклавши баночки із солоними грибами на прилавку. Ось уже багато років вона збирає та солить гриби не лише для себе, рідних та знайомих, а й на продаж. Тож у сезон грибів ринок ставав звичним місцем збуту її продукції.
Щоб не нудьгувати в очікуванні покупців, Віра прихопила з собою любовний роман і сиділа, уткнувшись поглядом у сторінки пристрасної історії.
— По скільки грибочки? – спустився на неї чоловічий солідний голос звідкись зверху.
Вона підняла очі і побачила над прилавком чоловіка років п’ятдесяти п’яти, у костюмі та краватці. У Віри всередині, наче блискавка блиснула. Перед нею стояв її колишній чоловік Василь, з яким вона прожила сімнадцять років, і який покинув її п’ятнадцять років тому. Пішов до молодої. І ця молода стояла поряд із ним.
Вона виглядала доглянутою, і здавалося, що хвилину тому вийшла із дорогого салону краси. Довгонога блондинка з розпушеним волоссям, з величезними, як крила метелика, віями, пухкими нафарбованими губками, у сукні з глибоким декольте розглядала її баночки з грибами.
Простягнувши руку з тонкими пальцями та модним манікюром, вона почала крутити в руках прозору банку, намагаючись роздивитися все, що в неї належить.
Вперше за п’ятнадцять років Віра бачила перед собою людину, яка залишила її заради молодої коханки. Він, звичайно, змінився: посивів, погладшав, але впізнати його можна. І Віру він теж впізнав, щойно вона підняла на нього погляд.
Взагалі Віра продавала по 175 гривень за літрову банку. Але поява колишнього мужика, та ще з розлучницею, настільки вибила жінку з колії, що вона брякнула перше, що прийшло в голову:
— П’ястсот гривень за банку.
Парочка перезирнулась. Дівчина не знала в обличчя Віру, тому була незворушна і прийняла Вірині слова за чисту монету.
— Ну а що, — звернулася вона до чоловіка, — треба брати. В нас завтра гості. Мельники люблять грибні делікатеси, от і здивуємо. – Вони у вас хоч смачні? – звернулася блондинка до Віри.
— Брати, то брати,— сухо сказав Василь,— чого питати. І, діставши з кишені піджака гаманець, відрахував рівно пів тисячі. Поклавши їх на прилавок, взяв банку з грибами і вирушив додому зі своєю довгоногою пасією.
Увечері сусідка сяк-так достукалася до Віри і ахнула, коли побачила її заплачене обличчя з тушею, що розтеклася. На кухонному столі — немитий посуд, порожні банки, графін та закуска.
Взагалі Віра не зловживала, але нинішня зустріч вибила ґрунт з-під ніг. Сусідка Олена пам’ятала історію розлучення Віри з чоловіком, тому новина їй була не дивина.
— А що ти хочеш?! Ви повинні були колись зустрітися! – Почала заспокоювати подругу Олена. – Ти ж знаєш, бізнес у твого Василя в нашому місті, і квартира тут куплена для нечастих приїздів.
— Хіба такою я уявляла нашу зустріч?! – витираючи очі і ще більше розмазуючи туш по обличчю, голосила Віра. – Ти ж пам’ятаєш, як я казала, що не бути йому щасливим на моєму нещасті. А він мені висловив: «Як була простушкою сільською, так і залишишся нею».
— І ось сьогодні я з цими банками, на ринку, а він у костюмі, дорогим парфумом пахне, та ще й з цією своєю лялькою глянсовою. Щасливий…
Віра закрила обличчя руками, не в змозі стримати ридання.
— Та він мене сьогодні по бетонній підлозі морально розмазав. І чому я банкою в нього не запустила?
– Та ти що?! Опам’ятайся! – Почала трясти за плечі подругу Олена. – Ще не вистачало скандалу у громадському місці влаштувати. Де потім гриби продаватимеш?
— Ану їх до дідька ці гриби! – махнула вона рукою. Не піду я на ринок і в ліс не поїду більше, — схлипувала жінка. – Ти уявляєш, я ж йому літрову банку за пів тисячі продала. Не знаю, хто мене за язик смикнув так ціну загнути. А він гроші виклав, банку схопив і зі своєю дилдою втік.
– За скільки? Пів тисячі літрову баночку?! Ну ти даєш подруга! Оце по-нашому, по-бойовому! Молодець! Так його перебіжчика! Треба було ще вищу ціну завернути.
– А мені було до ціни? – продовжувала ділитися своїм болем Віра. — Він чепурний, начебто в ресторан зібрався. А я сиджу, майже не нафарбована, у футболці, бриджах трикотажних та вітровці.
Ні тобі зачіски, ні макіяжу… Адже я як хотіла, — приклавши руку до грудей, ніби кажучи про щось потаємне, продовжувала свою сповідь Віра, — я всі ці роки мріяла зустріти його при повному параді: у гарній сукні, з зачіскою, десь у торговому центрі, у парку. Але не на ринку за прилавком.
– Розумію я твої почуття, несподіваною була зустріч. Але не кори себе. Чим ти погана? Виглядаєш молодше за свої роки, фігурка акуратненька у тебе. А те, що з грибами, то це ж твоє хобі.
Олена, обійняла подругу за плечі. Ну, заспокойся, моя дівчинко, нічого страшного не сталося. А може, він і сам не в шоколаді, ти ж не знаєш.
– З глузду з’їхала? — стрепенулась Віра. – Судячи з вигляду, у нього все гаразд. І діти, мабуть, є, і Віра знову розплакалася.
Однією з причин розлучення Василь називав бездітність Віри, що було дуже боляче для неї.
– Ну і добре, – продовжувала заспокоювати Олена сусідку, – а ми давай крапельку вип’ємо і бай-бай.
Проспавши години дві, Віра встала, вмилася і пішла гриміти посудом. Прибравшись у кухні, почала збирати сумку на завтра. Пішла друга хвиля грибів. Потрібно їхати.
Цього ж вечора у новому елітному будинку Василь сидів на кухні купленої ним квартири, в якій нещодавно було зроблено євроремонт. Від його презентабельного вигляду, в якому він з’явився на ринку перед Вірою, не залишилося сліду. На столі стояла пляшка білої і відкрита банка з Віриними грибами, якими він закушував.
До кухні ввійшла Аліна.
— Досить жерти, — грубо сказала вона чоловікові.
— А ти не бачиш, що я відпочиваю? — ліниво відповів Василь. – Чи можу я хоча б один вечір не думати про роботу?
— Банку залиши, для гостей куплено, — і дружина простягла руку, щоб забрати зі столу гриби.
– Не чіпай! – підвищив голос Василь. – Не помруть з голоду твої гості, відпочиваю я сьогодні, у мене може вечір зустрічей.
— Збожеволів? Які зустрічі? Сидиш, сам на сам квасиш, мужлан. – І Аліна, різко розвернувшись, вийшла із кухні.
— Тепер мужлан, а раніше котиком був, — подумав Василь.
Він давно вже був Василем Вікторовичем серед бізнес-партнерів. Працював без просвіту. Дім – повна чаша, дружина не працює, син навчається в престижному ВУЗі. А вдома і поговорити нема з ким.
Якось, за кілька днів до дня народження, відчинив Василь двері своїм ключем, Аліна в залі з подружкою бовкала. І долинуло до Василя:
— Напильник йому треба подарувати, щоб роги легше було спилювати.
І скільки потім не допитувався він до дружини, геть-чисто відмовлялася. — Ми, — каже, — розповідали анекдоти.
Василь і сам потім себе переконав, що не про нього йдеться. Так легше живеться.
— Ех, Віра, права ти була — сумно розмірковував Василь, — не став я щасливим на твоєму нещасті. А з тобою мені було добре. На природу відпочивати завжди запросто. І в наметі спали, і в машині, і на рибалку їздили.
А тепер подавай елітний відпочинок. Тільки закордон хоче, до лісу ні ногою – там же комарі. Одне добре – син є. Ось за сина Алінці дякую. Копія – я. Тільки далеко він, тепер бачимося раз на півроку.
Василь підібрав вилкою гриб і з апетитом почав жувати.
— Солонина у Вєрки завжди була чудова, — повернувся до спогадів Василь. — І взагалі готувала смачно, друзі заздрили. Що не блюдо, то шедевр кулінарний.
А може, їй грошей дати на власне кафе? – осяяла Василя чергова спонсорська думка. Нє, Вєрка – вона горда, нізащо не візьме.
Це Аліна спочатку до стелі від кожного кільця підстрибувала. А Віра не така. Та й заміжня може вона. Навіть оком не моргнула, коли мене побачила. Але ж впізнала
Волосся у неї завжди влітку трохи вигоряє, колір стає злегка рудуватим, і їй йде такий відтінок. Обличчя засмагле.
Зараз би у Віри повечеряти. Ага, розмріявся, так вона на мене й чекає. Навіщо я їй після зради?
Бродить вона своїм лісом, дихає свіжим повітрям, живе на своє задоволення, а тут одна кабала.
Василь опустив голову, підперши руками. І так просидів хвилин десять.
— Гаразд, спати треба, завтра важлива зустріч, — подумав Василь. Потім підвівся, закрив банку із залишками грибів, поставив її в холодильник і подався лягати в іншу кімнату.