У мене дуже непрості взаємини з мамою чоловіка Ніною Олександрівною. Вона всіма силами намагається насолити мені, геть пнеться. І їй невтямки, що якщо не добре мені, то не дуже і її синові та її онукові.
Мені навіть не за себе прикро, як за коханого чоловіка та сина душа не спокійна.

Коли ми тільки сходилися, нам надали для проживання квартиру, трикімнатну у дуже сумному стані. Насправді, простіше купити нову, ніж упорядкувати цю трикімнатну. Але! Ми маємо бути вдячні, а ми вдячні, і тепер терпіти всі вимоги господарок квартири – свекрухи та її матері. Наприклад, зроблений на кухні капітальний ремонт при першій суперечці виявився: «занедбали квартиру, адже квартиру віддавали цукерочку!»

Ага, а жир який я зі всіх поверхонь пошкрябувала, це шар карамелі!

Або моє третє і єдине вдале очікування малюка і острах природнього народження були зустрінуті “заспокоєнням”. А на виписку зсвекруха так і не з’явилася зовсім, прикинулася слабкою, але на застілля вечірнє вчотирьох зі сватами зізналася, що з сином непорозумілася і не пішла.

Я люблю свого чоловіка, але його свята любов до матері мене непокоїть.

Я виросла не в ідеальній сім’ї, я чудово бачу, що собою представляють мої батьки. Я їх люблю, але це не скасовує їхніх мінусів. А тут прямо рожеві окуляри.

Через свекруху ми розходилися на півроку, важко було обом, дитина на той момент ще не досягла і однорічного віку. Мама чоловіка інтересу до дитини ніколи не виявляла. Як росте, що їсть, у що вдягається. Їй байдуже із високої дзвіниці.

У знаєте чому так? Тому що я не звикла, що до мене додому кожен день без запрошення ходить чужа тітка. Поняття особистого простору взагалі не існує у цієї жінки: «А що, ми до батьків ходили щодня, ніхто нічого не говорив».

І взагалі все одно, що ходили вони до літніх батьків, а тут навпаки, «матуся» до молодят без дзвінка і попередження ходить.

Ішов час, я примирилася. Навіть трохи спілкуватися почала. Бо вона з онуком три через три почала сидіти.

Не поспішайте кидати в мене камінням. Вийшла я працювати у рік і чотири синові, бо втомилася сперечатися з нею за роботу чоловіка. Вона ж його вивчила на бюджеті, де він ще інженерну посаду знайде, ну і що, що за копійки, ну і що що їсти нічого, зате інженер! І сотні дзвінків «Яким нерорзумним, ти, синку, будеш якщо роботу поміняєш», а його зарплати навіть на оплату первинних потреб не вистачало!

Коли ми сходилися з Олегом, моїм єдиним проханням було, щоб зі мною ніхто з його сімейства навіть не намагався контактувати. Усе! Онука даю, самим спілкуватися не забороняю, мене тільки не чіпайте, будь ласка.

Пішов мій малюк у садочок, комісії та інше перед садком, поставили мене в глухий кут. Почала я зі свекрухою спілкуватися, на тему сина, бо три дні він із нею.

Наше спілкування закінчилося швидко, швидко онук, раніше іменований не інакше як “улюблений”, став не потрібен.

Засмутилася до сліз. І тут дзвонить мені ні з того ні з сього бабуся чоловіка, мама свекрухи, 83 років, і починає мене вчити, що дитя так себе веде тому що не хрещене, і взагалі ми розумних людей не слухаємо. Я коректно повідомила, що мені не подобається ця розмова і я маю намір її завершити. І поклала слухавку.

Усе! Зіф мною тепер взагалі не спілкуються, ні син, ні онук тепер нікому не потрібні. Ми невдячні. Мені довелося звільнитися, чоловік тепер працює і забезпечує сім’ю один, благо, недавно вдалося перемогти свекруху і вмовити чоловіка поміняти роботу, а я сиджу з сином, який тепер бабусям обом і задарма не треба.

Ось такі  справи. А так – все добре.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.

Джерело