Наше з чоловіком життя налагодилося аж на пенсії – діти нарешті виросли і вже створили свої сім’ї, а ми переселилися у власний будинок, про який завжди мріяли. Нарешті можна трохи пожити для себе.

Зараз ми пенсіонери. Коли працювали, то встигли отримати квартиру від держави, і потім своїми силами накопичили на те, щоб доплатити, і розміняти її на заміський будинок. Робили ми це з розрахунком на те, щоб можна було в старості поратися на городі, і, звичайно ж, щоб діти з онуками частіше до нас приїжджали. За матеріалами.

Так і вийшло: ми з чоловіком добре впорядкували свою ділянку, і тепер у нас полюбляють гостювати син з дочкою. Приїжджають до нас на вихідні і під час канікул зі своїми сім’ями: загоряють, відпочивають і смажать шашлики. З городом вони особливо не допомагають – кажуть, що зараз можна все купити в магазині, і що це буде дешевше і простіше, ніж витрачати час і гроші на розсаду.

Але коли приходить час збору врожаю, або коли я закінчую робити консервацію, то діти відразу ж злітаються на все готовеньке. Але Бог з нею – за допомогою. Ми з чоловіком поки в стані і самі подбати про свою ділянку, і нас не особливо зачіпає те, що діти не хочуть брати участі в роботі на грядках.

Якось донька з чоловіком приїхали до нас в гості, ми посмажили шашлик, добре посиділи. А потім вже розійшлися спати і саме в цей час я випадково підслухала розмову доньки і зятя.

Вони не знали, що я поруч, і почали обговорювати майбутній спадок – наш будинок… Дочка говорила своєму чоловікові, що хоче його в майбутньому продати, і вкласти гроші в покупку квартири для себе і своїх дітей… Зять їй підтакував, і говорив, що у нього є знайомий ріелтор, який може допомогти з продажем. Пропонував їй підбивати нас з батьком до ремонту, щоб потім можна було продати її частку спадщини дорожче…

Ці слова були для мене були дуже неочікуваними і образливими. Адже виходить, що замість того, щоб працювати, і заробляти на власне житло (зараз вони живуть в орендованій квартирі), наша дочка чекає-не дочекається на наш будинок… Ми з чоловіком уже давно вмовляємо їх з зятем взяти житло в кредит, але вони не хочуть. Їм легше просто чекати, коли звільниться наш будинок.

Хочу подумати про те, щоб залишити все спадок синові-хоч він у нас адекватний, і є надія на те, що допоможе нам з батьком в старості. Дочці і зятю я тепер боюся довіряти.

Доньці я так і не розповіла, що чула їхню розмову з зятем. Намагаюся тепер поменше з ними перетинатися. Все себе заспокоюю, що, можливо, я не все правильно зрозуміла. Але цей неприємний осад з душі вже нічим не зняти.

Фото ілюстративне – ukranews.