Коли нас у мами забрали, вона лише зітхнула з полегшенням. Тепер можна в любий час навідуватись до батька, і не думати про те, що дома діти, яких потрібно годувати. І лише коли прийшло усвідомлення того, що допомогу на дітей вона також не буде отримувати, мама задумалася.

Орися не мала ніжних почуттів до свого чоловіка. І кому яка справа до її почуттів? Нікому. Значить, гірше від цього не буде нікому. Орися свідомо виходила заміж через фінансове благополуччя.

Дитинство Орисі було важким. Тато хилився до чарки, шукав собі пригод, бешкетував. Закінчилося все це – неволею на декілька років. А любляча мати все йому пробачала та виправдовувала.

Мати й сама брала чарку до рук, йому за компанію. А коли його “закрили”, остаточно розум втратила. Носила йому передачі, писала листи і чекала на побачення. Лише цим і жила.

Згодом вона навіть залишилася без роботи.

Дев’ятирічна Орися була старшою дитиною у сім’ї. Усього їх було четверо. Молодшому братові було лише десять місяців. Середнім її сестрам сім та шість років. Почалося літо, Орися із сестрами пішли на шкільні канікули.

Мама на отримані дитячі гроші несла продукти батьку. Або на його вимогу могла зробити переклад. Дітлахи цим часом не мали що їсти.

Її не зупиняло навіть засудження сусідів. Тільки про тата й думала. Батьківські обов’язки зовсім не виконувала. Дбала про наймолодшого лише Орися зі своїми сестрами.

Іноді сусіди підгодовували дітей із жалю. Ось так проходили канікули у дітей, у турботі про малюка та у думках про їжу. Тим часом мама все більше і більше влізала в “біленьку”.

У вересні одяг та канцелярію для дітей ніхто не купив. Дівчаткам просто не було в чому йти до школи. Тоді у сім’ю заглянули спеціальні служби. На диво, мати цього дня ще не встигла “повеселитися”. Її переконали написати заяву та передати дітей до дитячого будинку, оскільки вона не мала коштів та належні умови для життя дітей.

Змучені та зголоднілі діти були навіть раді виїхати з дому. Мати з ними навіть не попрощалася.

Засмутилася вона тільки, коли прийшло усвідомлення, що дитячої допомоги вона більше не отримає. Тепер потрібно знаходити кошти на “застілля” та продукти для чоловіка самостійно. Діти так і залишилися до повноліття у дитячому будинку. Мати їх навіть не відвідувала.

Слово “любов” у Орисі з дитинства викликало щось не добре.

Навіть фільми та пісні про кохання викликали в Орисі спогади про її матір та про її любов до батька та “біленької”. Забути про існування власних дітей через кохання. Жити, як вона говорила, заради кохання. Діти, як виявилося, лише заважали цьому. Орися була переконана, що кохання тільки для людей недалеких і безрозсудних.

Якби мати Орисі не любила “сліпо” її батька, а підходила до питання заміжжя зі здоровим розрахунком, такого не сталося б.

Вона б не витрачала дитячі гроші на дорослого чоловіка, який і сам міг би влаштуватися на роботу і забезпечувати не тільки себе, а й свою сім’ю.

Закохана жінка не бачить очевидних речей, стає вразливою, залежною від коханої людини. Орися дійсна вийшла заміж не з кохання, а з розрахунку. Її чоловік дбав про неї, оберігав, забезпечував, старався для неї.

І Орися у відповідь намагалася бути доброю дружиною, дбала про чоловіка і дякувала йому за все. Вона цінувала практичні сторони шлюбу.

Життя навчило Орисю цінувати практичність…

Фото ілюстративне

Джерело