Досі пригадую історію, яка трапилась з нашою сім’єю років десять тому – ми, навіть, частенько її розповідаємо гостям, щоб посміятись. Батько ображається, але мовчить – знає, що був неправий і тепер отримує. Мати ж не зі злості, але любить цією розповіддю вколоти батька і пожартувати.

Це трапилось близько десяти років тому, коли я ще жила з батьками. У мене ще є молодший брат – Артем, той ще кадр. Але в цій історії він не головний. Так от, ми вже так звикли, що більшість хатніх справ та приготування їжі робить мама, що навіть не помічали цього і сприймали все як належне. Мати й «дякую» чула не так часто, як вона того заслуговувала – тепер я це розумію точно, адже й сама стала мамою та господинею.

Мама бігала як бджілка – робота, дім, ринок за продуктами, приготування їжа та прибирання. Не пам’ятаю часу, щоб мама посиділа довше, ніж півгодини – і то тільки тоді, коли пила каву чи їла. Але для нас це було нормою – хіба це не входить у її обов’язки. Так вважав і батько – ще й постійно про це говорив:

– От ви жінки, де ви втомлюєтесь? Робите свої бабські справи й усе. А от ми чоловіки – маємо заробити грошей на цілу сім’ю.

– Міша, але ж я теж працюю. І ще при цьому готую і прибираю, а тебе сходити до магазину не можливо змусити, – бідкалась Галина.

– Чуєш, Галю. Що там твоя робота – сидиш папірчики перекладаєш. От я маю і закупити товар, і привезти, і розставити та й взагалі – власна справа, то дуже втомлює, – сказав Михайло.

– Коли ти втомлюєшся, якщо все це виконують твої помічники. Ти то з хлопцями на пиво, то на шашлики. А я з дітьми сама вдома.

– Ти мені не розказуй чи маю я право піти десь з друзями – пішов, то значить так треба, – вже злісно відповів батько.

Галина нічого не сказала на це, а просто встала і вийшла з кімнати. З Михайлом вона більше не говорила, але вирішила, що таки має провчити чоловіка – не цінує він ні її, ні її працю.

Наступного дня, коли ми прийшли зі школи, а батько з роботи – мами вдома ми не застали. Це нас дещо здивувало. А ще більше те, що в квартирі був безлад і не було готової їжі- чим ми маємо вечеряти. Батько подзвонив дружині:

– Галю, а де це ти? Чому вдома так не прибрано і що ми з дітьми маємо їсти?

– Ой, Міша, чисто забула вас попередити. Я в селі у мами – їй потрібно допомогти з городом. Буду за тиждень, а ви там якось самі. Ти ж казав, що прибирати і готувати зможе будь-хто – великого розуму для цього не треба.

І Галя поклала трубку. Михайло стояв як вкопаний:

– Так, дітки, ваша маман в селі й тепер ми самі на господарстві. Ну нічого -впораємось. От тільки їсти страшне хочеться – давайте замовимо піцу.

Вечеряли піцою діти та чоловік вже третій день поспіль – вже й дивитись на неї не могли. Пельмені магазинні були несмачні, а бутерброди у сухом’ятку не лізли до горла. Хотілось маминого борщика й домашньої котлетки. А що вже казати про дім – в квартирі було брудно, неохайно й не було чисто спіднього. Не дивно, адже про все це турбувалась мама – ні діти, ні чоловік ніби не знали звідки у комоді чиста білизна береться. Вона там є і все.

На четвертий день хатні не витримали і самі зателефонували Галині:

– Мамо тут тато нас не годує – ми їмо тільки фаст-фуд, а воно вже не смачно. Я трусів чистих не маю вже, – плакалась донька.

І в цей момент до квартири зайшов Михайло. Почувши дітей вирішив не заважати – він сам хотів, щоб дружина вже повернулась, але гордість не давала йому це визнати. Чоловіка вистачило ще на день. А вже зранку він таки зателефонував дружині:

– Давай вже, повертайся. Скільки можна. Визнаю – я був неправий і забираю свої слова назад. Дивитись за домом і дітьми зовсім не просто. Не грай кіна і повертайся, – винувато сказав він.

Галина повернулась з відчуттям тріумфу – їй вдалось навчити своїх рідних цінувати чужу працю та час.

З того часу багато обов’язків у сім’ї були розприділені – чоловік закуповував продукти, щоб Галя не витрачала час, син частенько витирав пилюку, а донька пилососила, або ж поливала вазони. Галя була задоволена результатом хоч і боялась, що це ненадовго.

Джерело