Перший шлюб мого сина тривав майже десять років. Із них п’ять років молодята жили зі мною, а потім узяли іпотеку. Жили не ідеально, всяке бувало. Перша невістка Світлана була з важким характером, але потім ми якось притерлися.

Коли вони з’їхали, стосунки стали майже бездоганними. Ми перестали сваритися на побутовому ґрунті, а більше нам ділити було нічого. Тим більше, мені було за що Світлану шанувати. Коли я злягла після хвopoби, вона мене виходжувала, як рідну, хоча перед цим ми з нею сильно посварилися. Але вона жодного разу про це мені не нагадала.

Я намагалася у життя молодих не лізти. Тому знаю тільки те, що бачила сама, поки вони жили в мене, і те, що мені потім син, онук і сама невістка розповідали. Мені здавалося, що син із дружиною один одного врівноважують. Вона запальна, але відходлива, а син навпаки, довго може терпіти, але якщо вже образився чи розлютився, то це надовго.

Коли онукові було сім років, він та Світлана потрапили в аварію.  То був складний період для всіх. Фінансову допомогу збирали всім містом. Воно у нас невелике, всі один одного через треті руки, але знають. До мене на вулиці підходили незнайомі люди, цікавилися станом онука та невістки. Було ніяково, але я раділа, що у нас такий чуйний народ.

А син якось замкнувся у собі. Я не турбувала його, кожен переживає стрес по-своєму. У лікарню до своїх він ходив часто, але зі мною майже спілкувався. Потім я зрозуміла, що йому просто було соромно дивитись мені в очі.

Коли невістка вже повністю поправилась, а онук проходив реабілітацію, син заявив, що розлучається. Це було як грім серед ясного неба. Як так? Адже зараз його допомога, любов та підтримка їм дуже потрібна. Але виявилося, що у нього вже півроку є стосунки, з’явилися вони вже після тієї страшної аварії.

Світлана перенесла розлучення спокійно. Вона говорила, що це найменше зло.

– Якби не та аварія, я б волосся на собі рвала, місця не знаходила. Але тепер для мене це дрібниці. Я жива, син живий, а решта вже нісенітниця.

У мене такого спокою не було. Я на сина була дуже зла – як так взагалі можна було утнути? Дружина і син у лікарні, все хитко, вони потребують допомоги та підтримки, а він шашні на боці крутить. Було бридко, що мій син виявився на це здатним. Я вважаю, що він зрадив свою сім’ю.

Світлана з сином після розлучення поїхали до її батьків. Ми з нею підтримуємо зв’язок, я іноді їжджу до них у гості, але найчастіше онук приїжджає до мене.

А ось із другою дружиною сина я навіть знайомитися не стала. Для мене ця жінка – розлучниця. Не знати про ту жахливу ситуацію, в яку тоді потрапили Світлана з онуком, неможливо, у місті всі про це знали. Сюжет крутили по всіх місцевих новинах, і син там теж мелькав, у нього щось питали.

Тобто, вона чітко розуміла, на що йде. Не повірю, що все місто було в курсі, а вона ні. Не в бункері живе. Просто людина вирішила ігнорувати цю інформацію, що чимало говорить про її життєві принципи та моральні настанови.

Тому ні на весілля сина я не пішла, ні на виписку другого онука. Невістка намагалася налагодити якось спілкування, але я жорстко припинила її спробу.

Джерело