Скільки пам’ятаю, Оксана завжди любила шити. Особливо їй добре вдавалося перешивати дублянки та шкіряні куртки. Її руки творили чудеса. За невелику плату вона могла пошити все, що людина захоче.

Принесеш їй фото того, що хочеш, щоб вона пошила, а Оксана краєм ока тільки подивиться і зробить усе, як треба. Ну був талант у неї. Але шиття було більше хобі, ніж спосіб заробітку. Сама Оксана працювала на взуттєвій фабриці. Замовлення з шиття додому брала лише від близьких друзів та знайомих. Чоловікові Оксани це захоплення не дуже подобалося, але й забороняти він це не забороняв.

Із чоловіком Оксана прожила близько 15 років. Донька у них була, років 10. Чоловіка, Оксана любила, жила для нього та для сім’ї.

Якось у їхній будинок прийшла біда. Чоловік Оксани захворів. Лікарі довгострокових прогнозів не давали. Але Оксана не хотіла нічого вірити. Водила чоловіка лікарями і весь час говорила: «Все буде добре!».

Вдома за чоловіка та доньки вона завжди трималася. А прийде на роботу, сховається у куточок і плаче. Але всі розуміли і не чіпали її в цей момент.

Чоловік не стало, після того всього Оксана була ніби в прострації. Щоранку вона вставала лише заради доньки. Схудла, змарніла.

Вона знову почала брати замовлення додому, щоб за роботою забутися, не думати про погане. Та й гроші були не зайві. Зарплата на фабриці була дуже крихітною. Незабаром коло її клієнтів збільшилося. Приїжджали навіть із сусіднього міста. Її хвалили та рекомендували знайомим.

А одного разу, подруга її вмовила надіслати фото її робіт на конкурс до Києва. Оксана не дуже й вірила в перемогу в цьому конкурсі. Відправила фото, аби відвернутися від подруги і забула.

Яке ж було її здивування, коли їй зателефонували та запросили на роботу з дуже високим гонораром до відомого модельєра! У конкурсі вона, звісно, ​​перемогла.

Оксана взяла час подумати. Вона була на роздоріжжі. З одного боку, тут вона прожила багато років, стабільна робота, батьки тут живуть, чоловіка тут. А та ні квартири, ні друзів, ні знайомих. Оксана боялася.

Вночі їй наснився чоловік. Він їй сказав, щоб вона продала тут квартиру та їхала до Києва. “Все буде добре!” — сказав він їй насамкінець.

Цей сон додав Оксані сил. Вона ризикнула, звільнилася з колишньої роботи, виставила на продаж квартиру, взяла доньку та поїхала у нове життя. Її батьки та батьки її чоловіка Оксану підтримали.

Минув час, а у Оксани все добре склалося. Так, спочатку важко було в плані житла, але вона впоралася. Тепер у них своя із донькою квартира. Донька вже незабаром закінчить престижну школу. А Оксана щаслива у улюбленій роботі.

Ні, вона так і не вийшла заміж. Шиття, викрійки, покази – це її все зараз. Для душі більше не треба. Її життя розділилося на дві частини: першу половину життя вона прожила для чоловіка, другу хоче прожити для себе, присвятити своїй творчості.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Джерело