Після весілля ми з чоловіком Романом майже одразу купили 1-кімнатну квартиру. Скоро у нас з’явилася перша дитина, а ще через 3 роки я народила двійнят. Зрозуміло, жити вп’ятеро в однокімнатній квартирі було практично неможливо.

Моя свекруха Віра Іванівна бачила, як нам тяжко і запропонувала помінятись житлом. На той момент вона жила сама в 3-кімнатній квартирі і була зовсім не проти поступитися її нам. За документами вирішили нічого не міняти, щоб зайвий раз не влазити у паперову тяганину. Так минуло трохи більше 11 років.

За цей час у сім’ї з’явилася ще одна донька. В принципі, нам вистачало місця, але мені хотілося більшу квартиру. Тільки от мама Романа нас відмовляла, мовляв, навіщо потрібне нове житло, якщо в нас і так є своя велика трикімнатна.

Кілька років тому свекруха дізналася, що у неї недуга. Ніхто не знав, скільки точно їй лишалося жити. Але тепер вона потребувала постійного догляду. Віра Іванівна розуміла, що може піти будь-якої миті. Тому одразу ж склала заповіт, у якому прописала, що її квартира дістанеться нам.

Чоловік допомагав матері, але найчастіше це була матеріальна допомога. І на необхідне давав гроші, і на санаторії. У свекрухи залишився лише син та її племінниця Людмила. Коли вона дізналася про стан Віри Іванівни, почала частіше приїжджати до свекрухи, залишалася у неї ночувати. Потім вона чомусь купила їй блендер та іншу побутову техніку.

Але найбільше ми вразилися, коли дізналися, що Люда привела до будинку свекрухи цуценя. Вона мотивувала це тим, що Віра Іванівна завжди мріяла про собаку. Мовляв, коли, як не зараз? Мій чоловік був радий, що за матір’ю хтось наглядає, але не завжди розумів вчинки її племінниці.

І ось свекруха покинула нас. Роман узяв на себе абсолютно всі клопоти, довго не міг прийти до тями. А через місяць ми дізналися, що в заповіті свекрухи про нас немає ні слова. Свою 3-кімнатну квартиру вона заповідала племінниці.

Тільки уявіть собі, в якому неприємному здивуванні була наша сім’я! Звичайно, ми подали на апеляцію, але є підозра, що це нічого не дасть. У Людмили є всі підстави законно отримати квартиру та виграти справу.

Я не уявляю, що нам тепер робити. Нас шестеро, як же ми помістимося в однокімнатній? Я вже й забула, як жити у такій маленькій квартирі, тим більше, коли у тебе стільки дітей. А у нас четверо діток! Не розумію, чому свекруха так вчинила і зі своїм сином, і з онуками. Ми стільки грошей на неї витратили і стільки сил їй віддали, турбувалися, підтримували. А що зрештою? Досі не можу повірити, що заповіт матері мого чоловіка виявився пустушкою! Як же тепер бути? Чи є у нас якісь шанси стати власниками трикімнатної квартири матері Романа?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Джерело