Ми з чоловіком планували після весілля збирати на іпотеку. Розуміли, що прийдеться туго, але так живуть багато людей. Жити передбачалося на орендованій квартирі, бо йти до батьків було якось соромно, таки дорослі вже, навіть одружитися встигли. До того ж, підлаштовуватися під чужі правила бажання не було.

Мама чоловіка наше рішення засудила, вважаючи його не раціональним.

– Що ви зможете назбирати, якщо доведеться купу грошей віддавати господарям квартири? Можна жити у мене, – пропонувала вона.

Але жити в квартирі, де, крім мами чоловіка, ще проживала його старша сестра з дитиною, я не хотіла. Це вже не квартира,а гуртожиток, де ти на пташиних правах. Чоловік зі мною погодився, тому ми успішно відбивали нападки свекрухи цілих три роки.  Потім вийшло так, що я завагітніла.

– Та не хвилюйся, якось упораємося, – заспокоював мене чоловік, але я розуміла, що мрії про власну квартиру відсунулися на невизначений термін. Назбирали ми не надто багато, а зараз накопичувати не вийде взагалі щонайменше три роки.

На сцені знову з’явилася свекруха, яка почала гаряче вмовляти нас переїхати до неї.

– Аля з донькою зараз зі мною вже не живуть, тож я одна. Давайте переїжджайте, чого витрачати гроші на оренду, у вас і так зараз витрат буде по маківку.

Ця пропозиція, від якої мив вже не могли відмовитися, з грошима і справді було не дуже. Ми зібрали речі та переїхали, здавши господареві житло.

Пожаліла я про це майже відразу. Квартира свекрухи була у страшному стані, ремонт там не робили вже дуже давно. Шпалери де-не-де відходять, ванна майже без емалі, лінолеум місцями протерся, розетки тримаються на соплях. Загальний вигляд квартири був обтяжливий, особливо якщо порівнювати з нашою чистенькою світленькою зйомною квартирою.

– Так, ремонт давно напрошується, але грошей немає, щоб упорядкувати квартиру, зітхнула свекруха, – помітивши мій погляд.

Нам віддали колишню кімнату чоловіка, вона була найменшою, зате найсвітлішою. Я якось привела її до житлового вигляду, наскільки це було можливо. Але до ідеалу, звісно, ​​було дуже далеко.

Зі свекрухою ми спілкувалися нормально, в особистий простір до нас вона не лізла. Побутові обов’язки ми з нею швидко поділили. Начебто все було нічого, але вигляд квартири продовжував мене пригнічувати. Я не уявляла, як принесу дитину до цих засолених шпалер, які відклеюються, протертого лінолеуму і стелі, яка обсипається.

Тему ремонту часто порушувала і свекруха. Міркувала, що і як можна зробити, а потім зітхала, що грошей нема. А одного разу виступила з пропозицією.

– У вас же гроші були відкладені? Давайте ми на них зробимо ремонт, ну неможливо ж так жити? А з іпотекою вже після декрету розбиратиметеся. Ми ж з вами нормально уживаємось, чого вам поспішати?

Зараз я списую своє рішення лише на гормони. Я тоді подумала, що свекруха має рацію, жити нам тут ще довго, тому ремонт не завадить. А потім щось придумаємо. Ми витягли всі запаси, відклали частину на придане для дитини, а решту пустили в ремонт.

До народження малюка квартира змінилася. Нарешті можна було без тремтіння заходити в санвузол, а шпалери не загрожували впасти зі стін прямо на тебе. Але перетворилася не лише квартира, а й свекруха. І на відміну від квартири, не на краще.

Мама чоловіка частіше почала на нас дратуватися, з’явилися якісь побутові претензії, яких раніше не було, а після народження дитини взагалі кошмар почався.

Свекруха постійно докопувалась до мене, сувала скрізь ніс, робила зауваження та підвищувала голос. Дитина їй вічно заважала своїм плачем, а я була нікудишньою матір’ю, раз заспокоїти її не можу. Не заспокоювалася вона і за чоловіка.

– Що ж це таке? У своїй квартирі спокою немає! Впали на мою шию!

Нагадування, що це вона сама нас кликала, до уваги не бралися. Мама чоловіка говорила, що ми повинні самі розуміти, що вона не на завжди кликала, а ми так міцно тут влаштувалися.

До ремонту таких розмов не було, та й претензій також. Таке відчуття, що нас використали, а тепер намагаються позбутися. Ми б і самі із задоволенням у цьому допомогли, але ми тупо не маємо грошей на те, щоб з’їхати. Але жити зі свекрухою з кожним днем ​​стає все нестерпніше.

Джерело