Маша із Сергієм розписалися близько двох років тому. Весілля грали галасливе, бенкет шикарний, хоча я і не вважала це розумною тратою грошей. Але там дуже жвава мама чоловіка, яка вирішила, що синочка треба одружити за всіма правилами.

Маша зі свекрухою була згодна, їй хотілося блищати в пишній білій сукні, танцювати перший танець, слухати нескінченні крики “гірко” з вуст гостей.

Своїх грошей у молодих було небагато, але щось було. Ще свекруха вклалася, я теж дала грошей, але одразу пояснила, що на подарунок у мене вже не буде. Тому нехай самі вирішують, що з цим робити – на весілля витрачати чи на щось розумніше. Думаю, немає сенсу говорити, що все вбухали у весілля.

Я ніяк не коментувала, що після такого весілля молодята пішли жити на орендовану квартиру. Зрештою, це їхня справа. Не хочуть іпотеку – не треба, нехай по чужих квартирах блукають.

– Ти не розумієш. Купити квартиру, це означає бути прив’язаними до одного місця, особливо якщо квартира в іпотеці. А ми поки що не вирішили, де хочемо жити. Може за рік ми в інше місту, чи навіть країну рванемо, — міркувала дочка.

Прожили вони на орендованій квартирі близько півроку, а потім не стало бабусі зятя. Після неї залишилася однокімнатна квартира на околиці міста. Свекруха запропонувала молодим перебратись туди.

– Там, звичайно, ремонт проситься, але краще вже ви у свою квартиру вкладатимете гроші, ніж віддавати комусь набік, – говорила свекруха молодим.

З приводу “своєї” квартири сваха лукавила, власницею за документами була саме вона. Тож виходило, що вкладається молодь у її квартиру. І якщо із зятем усе зрозуміло, він у мами одна дитина, то моя дочка до цієї квартири взагалі жодного стосунку не мала. Але говорити я нічого не стала, вонм люди дорослі, повинні розуміти.

Переїхали донька із зятем на бабусину квартиру, стали приводити її у нормальний вид. Роботи там було дуже багато, квартира потребувала капітального ремонту. Але молодята вирішили обійтися косметичним, бо грошей не було.

Я відвідала квартиру лише один раз, коли вони покликали на новосілля. Розташування квартири мені не сподобалося: район віддалений, проблеми з транспортом, одні гаражі навколо, сам будинок теж виглядає жахливо та потребує ремонту. У квартирі після ремонту стало краще, але все одно видно, що це тимчасові заходи.

До того ж вона дуже незручного планування – зовсім маленька кухня, такий самий коридор, суміщений санвузол і одна витягнута прямокутна кімната. Немов у якомусь пеналі перебуваєш. Мені було там дуже незатишно. Але молодим начебто подобалося.

Через пару місяців після новосілля донька оголосила, що вони чекають на дитину. У зв’язку з чим постало питання про розширення житлоплощі. Свекруха одразу заявила, що продавати нічого не дасть, тож нехай навіть не розраховують. І куди тільки поділися слова про свою квартиру?

Вихід був один – брати іпотеку, але для цього потрібен перший внесок, а потім ще щомісяця банку відстібати гроші. При врахуванні, що дочка збирається у декрет, а зять заробляє середньо, дуже ризикований захід. Я радила молодим почекати з іпотекою, адже зараз їм є де жити, їх сваха з квартири не гнала.

– Назбирайте, потім ти вийдеш із декрету і візьмете квартиру. Поки дитина маленька, ви і в однокімнатній нормально розміститеся. Ти сама до п’яти років нормально зростала у гуртожитку, і нічого страшного, – відмовляла я дочку.

Але вона мала іншу ідею, яку їй підкинула свекруха. Їй спало на думку, що раз вона вже внесла у благополуччя молодих свій внесок, то тепер моя черга: я мала помінятися з молодими квартирами.

– Ну навіщо тобі дві кімнати, ти ж одна? От і переїдеш у нашу однушку, а ми в твою двоєчку. Нічого переоформляти не будемо, кожен залишиться при своєму, – умовляла мене дочка. Але я відповіла рішучою відмовою, жити в їхньому “пеналі”, та ще й на пташиних правах я не збиралася.

Дочка на мене образилася, але це моє рішення все одно не змінило. Їм є де жити, а бажання ось прямо зараз перебратися в двійку, це дурощі, заради яких я своїм комфортом не хочу жертвувати.

Молоді таки зважилися на іпотеку. Взяли кредит на мінімальний внесок, взяли в іпотеку двійку. Не в новобудові, тому якийсь ремонт там уже був. Переїхали туди.

Народилася дитина, Маша в декреті, зять крутиться, як білка в колесі, але із заробітками якось не дуже йде. Вся зарплата йде на кредит та іпотеку. Грошей у молоді постійно немає, а дитині дуже багато всього потрібно. Ми, батьки, допомагали, але в нас коштів теж не розбіжишся.

Молоді стали сваритися, і врешті-решт досварилися до розлучення. Зараз якраз триває шлюборозлучний процес. Здавалося б, самі винні, треба було вмикати голову, коли приймаєте рішення, але моя дочка вважає інакше.

– Це твоя вина, що я лишилася без чоловіка, а дитина без батька! Якби ти помінялася з нами квартирами, то нічого цього не було б, – заявила вона мені, коли прийшла з внуком і речами.

Джерело