У нас з братом один батько і одна мати. Ми єдині діти в сім’ї. Брат старше мене на 18 років.

А він у дитинстві дуже любив мене, називати сестричкою, купував іграшки і гуляв зі мною.

Колись він дуже сильно посварився з батьками і виїхав у інше місто зі своєю сім’єю, після цього ми перестали спілкуватися.

Коли мені було 25 років, практично одночасно пішли наші батьки, мені зараз як ніколи потрібна його підтримка, та нема.

Якщо я сама не позвоню йому, він ніколи не позвонить сам, хоча я знаю, що він радий мене чути.

В гості до мене їхати не хоче, хоча я живу одна. Коли він приїжджає до нас у місто, то залишається в домі рідних своєї дружини. Він  же говорить йому там зручно.

Я пізня дитина в сім’ї і він мій єдиний близький мені родич, мені дуже важко без батьків, але ні разу не спитав хоч як я.

Думаю, причина може бути в його жінці, хоча я нічого поганого не зробила, але вона дуже нехороша.

Дуже погано коли бачу дружніх братів із сестрами, які живуть як не розлий вода готові один за одного в огонь і в воду.