Мої батьки прожили разом у шлюбі 35 років, і тепер, коли мами не стало, а у нас з сестрою вже свої сім’ї, батькові дуже сумно. Не знаю що й робити, але далі так тривати не може, треба щось вирішувати.

Але вирішень не так вже й багато. Я з чоловіком і дитиною живу в однокімнатній квартирі, нам самим місця мало. А сестра живе у свекрухи, нещодавно лише другу дитину народила, у неї своїх турбот повно.

Нам теж начебто не з руки, але з татом треба щось вирішувати. Я чоловікові запропонувала сюди переїхати, до тата. Але щодня на роботу півтори години в один кінець, та у сина школа там, гуртки, секції.

Як варіант, тітка пропонувала продати татову квартиру і купити нам побільшу, щоб тато міг жити з нами. Але я впевнена, що в такому випадку сестра образиться, будуть претензії: вам все, а мені нічого. Та й чоловік мій не дуже хоче із тестем жити.

Ми іпотеку зібралися брати, уже назбирали певну суму, але ще не всю. Не докладу розуму, що робити.

Після того, як не стало мами, тато, який був стовпом сім’ї, здавався її справжнім головою та авторитетним господарем, якось загубився. Виявилося, що без мами він не може вирішити жодної життєвої проблеми.

До пенсійного фонду один сходити не може, я відпрошуся, приїду і йдемо. Заплатити за комуналку не знає, куди. Схаменулися, коли вже борг був величезний. Ну як так? Все життя нас і маму життя вчив, таким практичним здавався, а тут, немов дитя мале! Ні одягу собі купити, ні випрати, навіть з урахуванням того, що пралка-автомат у нього. Ні продукти вибрати.

Батько виявився безпорадним у побуті, тому ми з сестрою по черзі приходили до нього і робили ту роботу, яку завжди виконувала мама. А тепер сестра народила і у неї немає можливості ходити до тата, тому всі турботи зараз на мені.

Дома у вихідний ні з сім’єю побути, ні справи ніякі не зробити – їду до батька. І розумію, що тато все може сам, тільки не хоче. Чи то руки опустив, чи таким чином увагу до себе привертає. Нудно просто одному.

Сестра моя теж з цим погоджується і переживає, щоб батько не надумав одружитися, щоб потім нам не довелося з молодою мачухою ділитися майном.

Але як на мене, я тільки рада була б, якби батько знайшов відраду на старості років. І нам клопоту менше, і в нього радість. Не можна ж себе з рахунків списувати, молодий ще. А спадщина… Про неї ще рано думати.

Одним словом, батькові треба допомогти, хочеться, щоб він знову радів життю. Але як правильно це зробити?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело