Зателефонувала моя мама, яка не виявила бажання приїхати і провести сваху в останню путь. Подзвонила вона теж не для того, щоб висловити співчуття
Мої батьки давно розлучені, не зійшлися характерами. Мама в мене завжди була активною, прямою, тато ж навпаки, людина м’яка, коректна, спокійна. Я взагалі не уявляю, як вони зійшлися.
Моя молодша сестра Ксенія вдалася у маму і характером, і зовнішністю. Вона рідко стежить за тим, що говорить, тому спілкування з нею є малоприємним. Я ж пішла в тата, намагаюся у всіх ситуаціях бути розважливою і спокійною.
Мама хвалила сестру, яка постійно в кого щось списувала, хитрила і виверталася. Говорила, що та робить правильно, адже хочеш жити – умій крутитися. Мені ж так поводитися не подобалося, я вважала, що це нечесно. Але підтримував мене в цьому лише тато.
Було складно, коли батько пішов, знаю, що він хотів мене забрати до себе після розлучення, але мама не дозволила. Але з батьком я продовжувала добре спілкуватися, хоч і рідко бачилася – він переїхав до іншого міста.
Після школи я поступила в університет у місті, де жив батько. Мама була проти, але її думок я наслухалася за час навчання у школі, а тут уже не стала. Та що вона вже могла зробити? Тато погодився сплатити за навчання, жила я в нього.
На четвертому курсі я зустріла свого майбутнього чоловіка. Після закінчення університету ми вирішили спробувати пожити разом. Він уже працював, тому ми одразу винайняли квартиру, потім я влаштувалася на роботу. Повертатися до рідного міста я не збиралася.
А потім ми побралися. Шумне весілля вирішили не грати, але посидіти сім’ями у ресторані. Хотілося мені чи ні, але батьків треба було знайомити між собою.
Захід пройшов так собі. Мама випитувала, який у сім’ї чоловіка достаток, що з нерухомістю, що вони нам на весілля подарували. Мені було соромно за її поведінку, але я розуміла, що могло бути й гірше. Втішала думка, що через день мама та сестра відбудуть додому, і таким складом ми навряд чи скоро побачимось.
Після весілля ми з чоловіком винаймали житло, відкладали на іпотеку, мріяли про свій будинок. До мами та сестри я вибиралася дуже рідко, вони до мене взагалі не їздили. Їм теж було не до мене.
Майже одразу після того, як я вийшла заміж, сестра теж одружилася, я навіть приїхала на їхнє весілля. Ксенія чекала дитину. Але їхній шлюб проіснував недовго. Дитина народилася, а чоловік через кілька місяців пішов. І я навіть цьому не здивована, жити під одним дахом з моєю сестрою та такою специфічною тещею, це подвиг. Зате аліменти платив справно.
А через два роки сестра ще раз вийшла заміж і народила другу дитину. Прожили вони разом чотири роки, мабуть здебільшого через те, що жили вони окремо від нашої мами, та й чоловіка часто не було вдома, бо він їздив на заробітки.
Ми ж із чоловіком продовжували працювати і відкладали на своє житло. На другому році нашого шлюбу не стало свекра. А нещодавно не стало і мами чоловіка. Це трапилося дуже раптово, нічого не віщувало. Чоловік дуже важко це переживав, я теж дуже засмутилася, свекруха була чудовою жінкою, ми часто спілкувалися.
Коли ми збиралися на поминки, зателефонувала моя мама, яка не виявила бажання приїхати і провести сваху в останню путь. Подзвонила вона теж не для того, щоб висловити співчуття.
– Я тут знаєш, що подумала… Ви ж гроші на квартиру збирали? А тепер твоєму чоловікові квартира батьківська дістанеться. У сватів, начебто, трикімнатна квартира була… Так от, раз у вас квартирне питання вирішилося, то накопичення ваші ти повинна сестрі віддати. Так справедливо буде, – сказала мама.
А з якої радості я мушу щось віддавати сестрі, яка й так непогано влаштувалась – живе з мамою, отримує аліменти, сама ніде не працює.
Розмова з мамою залишила неприємний осад. Це очевидно перебір. Я й раніше не мала бажання із ними підтримувати якісь стосунки, а тепер твердо вирішила, що мені з моїми родичами не по дорозі.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.