У нас друге побачення, а він уже просить гроші у борг.

– Слухай, давай у піцерію зайдемо?

– Так давай.

– А в тебе грошей не буде в борг? А то в мене щось немає із собою.

– Серйозно? А скільки?

– Ну, хоч тисячу.

Я стояла на вулиці біля стоматологічної поліклініки. Мій запис був призначений на 10 годину ранку. Я завжди приїжджаю заздалегідь, а потім нервово ходжу туди сюди, чекаючи своєї черги. Відвідувачів було багато і щоби не нервувати їх, я «маячила» на вулиці.

До мене підійшов молодик, який теж чогось чекав. Ми розмовляли. В основному, теми стосувалися страхів перед стоматологами. Потім ми говорили про інших лікарів, а потім підійшла моя черга і мій час, і я пішла.

На мій подив, коли я вийшла, цей же хлопець чекав на мене біля виходу. Так як мандраж стоматологічної процедури пройшов і настрій різко покращав, я погодилася прогулятися.

Ми гуляли просто вулицями та обговорювали лікарні. Так-так, розмова про лікарів зайшла в такі нетрі. Зізнаюся — молодик мені сподобався і ми домовилися зв’язатися пізніше і зустрітися ще раз.

Для мене самої це стало несподіванкою, але написала я йому перша. Цього ж вечора ми знову вирушили на прогулянку. Ми безцільно ходили вулицями години три та обговорювали подорожі. А за три години відбувся діалог, написаний спочатку.

Я трохи здивувалася. Точніше, навіть не трохи. Вперше я чула подібну пропозицію, сходити кудись, але при цьому ось так, за мій рахунок у борг. Звичайно, якщо це мій знайомий, родич або колега, то без проблем. Але ми бачилися лише вдруге і були знайомі кілька годин.

Як би ви вчинили у такій ситуації? Будь ви на моєму чи його місці? Я погодилася і перед тим, як зайти в середину, передала йому гроші.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Джерело