Типова життєва історія, але я не знаю, як виговоритись, тому й пишу. Познайомилася з хлопцем через інтернет, живемо у різних містах (його батьки живуть у моєму місті). Двічі він був у мене в місті, відповідно жили разом десь 1,5 місяці. Закохалася одразу.

Домовилися, що через 3 місяці я приїду до нього в інше місто, тому що по роботі раніше не могла. Зідзвонювалися щодня, через місяці 2, я зрозуміла, що почуття його охолонули. Якщо сама не дзвоню, він може не дзвонити кілька днів. А так лише писав.

Потім настали листопадові вихідні. Він мені вранці написав, а потім зник на 3 дні, трубку не брав. У результаті я дізналася про зраду. Всі 2,5 місяці, які ми з ним були “на телефоні”, він зустрічався з іншими дівчатами, ходив з ними в кіно або ресторани.

А ці три дні був із дівчиною, каже, познайомився в інтернеті, покликав її до кіно, потім вона покликала його до себе і там все сталося. Говорить, що довго тримався без мене, але не зміг відмовитись.

Поки я плакала та ненавиділа його, він зробив мені пропозицію. Тільки зараз зрозумів, що накоїв, не усвідомлював, що робив і що потрібна йому тільки я. Я з ним говорила кілька днів, про те, що треба розлучитися, що я не приїду до нього. А він мене відмовляв.

Зрештою я зайшла на сайт знайомств і побачила, що він онлайн. Все йому висловила і слухавку не брала весь день. Ближче до ночі все ж таки йому зателефонувала, і тепер він пропонував розлучитися, тому що не хоче мене мучити, і тому що я йому більше не повірю. У результаті я запропонувала почати все спочатку.

Більше я жодного разу не починала розмову про його зраду. Все-таки до нього приїхала і два тижні, були найпрекраснішими. Потім він приїхав до мене, познайомив зі своїми батьками, я його зі своїми. Мене засватали. Дату весілля обговорили, готуємось до неї. Скоро буде.

В якийсь момент, я не витримала і розповіла про свої сумніви, що не знаю, що буде далі, чи зрадить він мені ще раз чи ні. Що сенс одружуватися, якщо розлучимося. Він каже, що не хоче розходитись, що бачить тільки мене своєю дружиною, що любить і не знає, як жити далі. Присягався, що ніколи не зрадить.

А я не знаю, що робити. На автоматі до весілля готуюся, намагаюся робити якнайкраще, чіпляюся до дрібниць, хвилююся, як пройде організація. А почуття щастя, правильності, сповненості, відсутні.

Я люблю його, але в душі такі сумніви, і ближче до дати весілля мені стає все страшніше. Все одно думаю про його зраду, навіть коли він поряд. Бувало кілька разів говорила, що я думаю про це все, що не хочу весілля, що не знаю, що буде далі. Все одно наречений стоїть на своєму, і не хоче відступатися.

Так і готуємося до спільного життя, дихаємо одне одним.

Ми з подругою протягом багатьох років були майже нерозлучні, останнім часом навіть працюємо разом. Ось через нещодавні конфлікт на роботі, не вдаватимуся до подробиць, ми й виявилися ледь не ворогами.

Я познайомилася зі своїм чоловіком, коли нам було 17 років. Він був цікавим, розумним хлопцем з не зовсім нормальної сім’ї, але намагався вибратися з цього і самореалізуватися. Я була з

Народила дитину від коханця. Хтось мене засудить, але я полюбила його щиро і по-справжньому. Історія наша розвивалася поступово. Жили ми поруч, з його дружиною знайомі досить добре. Спочатку швидкоплинні погляди,