Ще до нашого весілля батьки мого чоловіка подарували йому двокімнатну квартиру, щоб коли він одружиться, сім’я жила окремо. Це помешкання знаходиться в будинку, що стоїть навпроти будинку, де живуть свекри.

З самого початку мати Євгена, Віра Данилівна, мала ключі від цієї квартири. І як я зрозуміла, частенько приходила, коли Євген був на роботі, готувала їжу, прибирала, прала та прасувала.

Після нашого весілля Віра Данилівна продовжила це робити, і на перших порах мені навіть було так дуже зручно, адже приходиш з роботи, а вдома чисто, на плиті вечеря, нічого самій робити не треба. Тепер згодом, я зрозуміла, що зробила велику помилку впустивши іншу жінку, хоч і маму, у своє домашнє господарство.

Я працювала у фірмі, яка активно розвивалася, було багато цікавих проектів, у голові вирували ідеї, навіть удома я продовжувала працювати, благо є інтернет та ноутбук. Євген перебував у подібній ситуації.

Ми приходили додому, їли готову вечерю, лягали в чисте ліжко, вранці одягали свіжий одяг і йшли на роботу. Ми навіть не замислювалися про виконану мамою роботу.

Зараз мені не зручно за нашу поведінку, але з іншого боку, ми ніколи не просили Віру Данилівну робити щось для нас, вона приходила до нас лише за нашої відсутності.

Я пішла в декрет, але продовжувала працювати вдома. Свекруха дуже мені допомогла на той час. А якщо чесно, часто мені було просто ліньки займатися домашніми справами.

Набагато цікавіше вирішувати робочі завдання. З народженням дитини мало що змінилося, тільки в Віри Данилівни додалося ще більше роботи. Вона купала, колисала, гуляла з нашим сином.

Євгену теж все підходило, бо йому самому не доводилося озадачуватися прогулянками та підгузками. Ми дуже нахабніли. Якби було більше місця, то свекруха ночувала б у нас. Я дивуюся цій жінці, ні слова докору в наш бік.

Але така безвідповідальна поведінка не пройшла даремно. Наша сім’я почала тріщати по швах. Те, що нас об’єднувало з Євгеном раніше якось пішло, а нових справ, що об’єднують, ми не придбали, все робила за нас мама. Я задумалася, що настав час дорослішати і брати все в свої руки.

Так, багато чого я не вміла, всьому треба було вчитися, але здаватися я не звикла. Поговорила з Вірою Данилівною та приступила до своїх обов’язків. Це було нелегко, у перший же день у мене полиняла білизна в машинці, і я спалила сорочку чоловіка праскою, гречка була недоварена, а м’ясо пересмажене.

Увечері Євгена випроводила гуляти на вулицю з дитиною, за півгодини вони повернулися. Чоловік не зміг заспокоїти малюка. Прибігла свекруха, вона спостерігала за ними зі свого вікна. Дитина миттю заспокоїлася в руках бабусі.

Євген вирішив, що без допомоги мами нам не обійтися, але я сказала, що крок назад ми робити не будемо, якщо вже вирішили бути самостійними, то треба йти до кінця.

– У матері все так добре виходить, – нив Євген.

– І у нас вийде, – кажу. – А то ми так до старості нічого не навчимося, та й соромно мені вже за нас.

Коли вкотре в мене щось згоряє, линяє, не можу впоратися з дитиною, хочеться покликати Віру Данилівну і вона прибіжить за дві хвилини. Але я намагаюся заспокоїтися та йду вперед. Я буду гарною господинею у своїй сім’ї!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело