Пишу сповідь, щоб побачити свій стан через призму погляду збоку. Можливо, у когось було щось схоже.

У січні перехворів на вірус, потім впавши у ванній, сильно вдарився головою об плитку. Ближче до весни став помічати дивне.

З одного боку геть-чисто пропало бажання стосунків (що мене радує, бо нічого не виходило) підвищився больовий поріг (порізав палець і нічого не відчув), але в той же час іноді болить голова і стан спокою переходить то в ейфорію, то в зневіру.

Люди мене дратують, зникло бажання грошей та роботи. Оскільки живу з родичами, то їхні скандали, які раніше терпів, стали нестерпними.

Водночас буває відчуття повної байдужості. Мені стало байдужі на гроші, суспільство та стосунки. На всі.

Я відчуваю себе справжнім і мені нема чого втрачати. Але я пам’ятаю свої минулі бажання та цінності. Все дивно.

Чи варто мені лікуватися і намагатися стати «нормальним» чи нехай усе йде як завгодно? Було б цікаво почути думку збоку.

Я розумію, що я не цілком нормальний. Але зараз у такому стані, без страху, без ілюзій і людей, у мене все ж таки більше щасливих моментів, ніж було.