Ми з чоловіком у шлюбі вже п’ятий рік, а я лише тепер зрозуміла, яка він людина. Коли ми одружувалися, він нічого не говорив, а тепер згадав, що мої батьки мені нічого не дали. І хоче, щоб вони зараз це надолужили, а якщо точніше – чоловік хоче щоб мій батько віддав йому свій автомобіль.

Зараз в нашій сім’ї працює лише чоловік, я ще сиджу в декреті з нашою дворічною донечкою. Зрозуміло, що зараз грошей нам не вистачає, але через рік я вийду на роботу і все стане на свої місця.

Я приїхала з невеликого містечка, а мій чоловік народився в обласному центрі, де ми і зустрілися. Живемо його території. У нього дуже складний характер. Спочатку я сприймала це як прояв сильного характеру, а тепер уже й не знаю, що й думати.

І що робити далі. Живемо ми непогано: у Олега є квартира, що дісталася від бабусі, робота, навіть машина є, хоч і старенька. Ось тому він і захотів батькову машину, бо тато зараз занедужав і тимчасово на ній не їздить.

От чоловік і придумав собі: чого машині стояти, хай нам віддасть, або в крайньому випадку ми з ним поміняємося. Ну як я маю татові про це сказати, чоловік хоч уявляє?

Зі своїми родичами Олег давно не спілкується: образився на щось. Тепер ось взявся до моїх, згадав, що коли ми одружувалися, вони мені нічого не дали. Але зараз у них є шанс компенсувати все машиною.

Я відразу сказала, що навіть не починатиму з батьком розмову про це. То Олег сам зателефонував і все прямо розклав по поличках. Мені так соромно перед батьками, що словами не передати.

І це не зовсім правда, що батьки мені нічого не дали – вони оплатили половину нашого весілля, гроші, подаровані гостями, вони у мене не забрали, а ми за них ремонт в чоловіковій квартирі робили.

Та й зараз мама з татом щотижня передають нам продукти з села – картоплю, закрутки, курей, яйця. Та й коли у нас донька народилася, то мама відпустку брала – приїжджала няньчитися.

Але Олег стоїть на своєму – вони нічого не дали, то нехай віддають машину. Що з цим робити, я просто не знаю. Хоч розлучайся. Але куди я з дитиною піду? До батьків? Їм зараз не до мене. Він таким не був, що з ним сталося – я просто не розумію.

Подруга мені якось сказала, що чоловік у декреті пізнається, і я тепер думаю, може воно і справді так. Вибір між батьками та чоловіком я робити не хочу, але й виходу жодного поки що не бачу.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело