Ми з чоловіком колись одружилися, я вже тоді припускала, що зі свекрухою у мене теплих стосунків не вийде. Їй одразу не сподобалося, що її син узяв дівчину з провінції, та ще й безприданницю. Мої батьки не могли похвалитися високим статком. Як, до речі, і сама свекруха.

Проте мама чоловіка вважала, що її становище набагато вище, адже вона корінна жителька столиці. Я ж за столицю не трималася. Приїхала сюди вчитися, та ось зустріла кохання. Я б із задоволенням повернулася до рідного міста, але чоловік категорично проти. Говорить, що там немає таких перспектив.

Це правда, містечко, звідки я родом, маленьке і наскрізь провінційне. З роботою там погано, як і з розвагами. Зате для того, щоб ростити дітей, це чудове місце, тихе та спокійне. Але оскільки чоловік переїжджати відмовлявся, я теж цю тему не порушувала.

У Москві ми винаймали квартиру, тому що жити зі свекрухою я відразу ж відмовилося. Ще мені не вистачало, щоб вона на своїй території мене постійно носом тицяла в те, як мені з її сином пощастило, і хто в хаті господиня. Цього добра мені і так діставалося з лишком під час рідкісних зустрічей.

– Ну, як же так! Є ж де жити, а ти на зйомній квартирі по чужих кутах тарганів ганяти, – заламувала руки свекруха, коли зрозуміла, що з нею ми не будемо жити.

– Нічого, мамо, так багато хто живе, ми розберемося.

Свекруха одразу зрозуміла, що це рішення я продавила, що любові до мене не додало. Але я за нею не гналася. А через пару місяців свекруха заспокоїлася, зрозумівши безплідність своїх спроб повернути сина до рідного дому.

Другий виток істерики почався, коли стало відомо про мою вагітність. Ми свідомо хотіли народити дитину раніше, щоб уже відстрілятися з декретом, а потім впритул зайнятися квартирним питанням.

– Та як же так! Ви зараз як на одну зарплату жити будете? Давайте переїжджайте до мене! – умовляла мама чоловіка, але знову отримала тверду відмову. Як-не-як… Якось житимемо.

Ми справді справлялися. Син був на диво спокійним, я навіть встигала підробляти, тому жили ми цілком непогано, щоб там собі не думала свекруха.

Кожна парафія мами чоловіка супроводжувалась її промовою на тему того, який син у неї нещасний, осідлала його дружина, видихнути не дає. Говорилося не на пряму, а наче натяками, але такими, що тільки дурень не зрозуміє. Це вже стало свого роду ритуалом, я пропускала слова свекрухи повз вуха. Ще веселіше стало, коли з’ясувалося, що ми чекаємо на другу дитину.

– Ви з двома дітьми світом підете! Це ж такі витрати, а дружина тепер не скоро на роботу вийде. Ви з глузду з’їхали!

– Ніхто світом не піде. Якщо треба буде, я знайду підробіток, не панікуй, – намагався урізати маму чоловік.

– У труну ти себе гониш, на двох роботах працювати! – ридала свекруха. – А ти що дивишся, сіла моєму синові на шию та їдеш, ні про що голова не болить. Народжувати вона зібралася! Аби не працювати, добре влаштувалася!

Чоловік сказав, що якщо його мати дозволить собі ще раз таке сказати, то він її більше на поріг не пустить. Очі у мами чоловіка стали круглими, раніше він намагався якось жартом все звести, згладити кути. Але мабуть закидони його дуже вже дістали.

Вже місяць вона до нас не ходить, тільки дзвонить іноді, не мені, звісно. А нещодавно ми дізналися, що вона всій рідні скаржиться, що погана невістка сіла її бідному синові на шию, народжує постійно, а він надривається і тягне лямку один.

Ось що вона до нас прикопалася? Син їй не скаржиться, його все влаштовує. У неї ми теж гроші не просимо. Внуків вона хотіла. Чого людині не вистачає?

Джерело