З Женею ми були знайомі з дитинства.  Кожного дня гралися у дворі та практично весь час проводили разом. Батьки, жартома, нас сватали та пророкували спільне майбутнє. Усі змінилося, коли обоє підросли. Я була зациклена на навчанні й постійно була зайнята уроками. Женя знайшов собі іншу компанію та почав веселитися.

Після закінчення школи я поїхала на навчання до іншого міста. Наскільки мені було відомо сусід теж вступив у військове училище. Наші шляхи розійшлися на довгі 6 років. За цей час у мене були стосунки, але надовго хлопці біля мене не затримувалися. Я сама розривала відносини, бо розуміла, що кохаю лише Євгена.

Одного разу ми знову зустрілися. Женя сильно змінився подорослішав, помужнів. Я теж не була тією дівчинкою, яку він ще пам’ятав. Ми говорили без упину до самої ночі. Розійшлися по домівках, коли на дворі почало світати. На прощання Женя мене поцілував. Тоді я точно переконалася у своїх почуттях. Зустрічалися ми рівно 3 дні, а потім Євген зробив мені пропозицію. Звичайно, моя відповідь була «так». Здається, я все життя чекала на цю пропозицію.

Ще до весілля я знала, що уже ношу під серцем нашу дитину. Немає такого мірила, яке могло б передати вам наскільки я була щасливою. Одразу після одруження Женю викликали на роботу. Було якесь важливе завдання. Тоді у моїй душі посилилася якась тривога. Я не хотіла відпускати коханого, благала залишитися вдома. Він мене заспокоював та запевняв, що все буде добре.

Того вечора ми бачилися востаннє. Додому він не повернувся, загинув під час виконання операції. Невимовний біль та горе прийшло у моє життя. Якби не дитина, я б не жила. Народилася дівчинка Люба. Копія батька, вона моя найбільша радість у цьому житті. Я житиму заради неї та постійно розповідатиму, що у неї був найкращий татко у світі.

Зараз я шкодую лише про одне, що так і не розповіла Жені про свою вагітність. Можливо тоді все б склалося по-іншому.

Джерело