Маму потрібно цінувати завжди, щоб не шкодувати, коли не стане її.

– У матері мого чоловіка був день народження 21 січня вчора день народження був. Я своєму чоловікові вранці сказала, щоб він обов’язково мамі подзвонив. Він на мене такими здивованими очима дивиться – навіщо, мовляв? Я питаю: “А ти що, забув, яке сьогодні число і що сьогодні за день?” Він – 21 січня, а що? І тільки потім зрозумів, що у матері рідної свято сьогодні, привітати її треба, – якось поскаржилася мені подруга.

Щиро кажучи, у самої Віри відносини з матір’ю чоловіка склалися не дуже добрі. Не склалося з самого початку у них. Мати Ярослава вважала, що Віра зовсім не пара її хорошому синові – дівчина вона проста, з села, без гарної освіти, старша на пару років, та ще й без свого житла.

– У Ярослава на момент нашого весілля вже була своя квартира, правда, ще не виплачений повністю кредит за неї, але все ж, – згадує Віра. – Ну і мама його завжди вважала чомусь, що я заміж виходжу тільки через квадратні метри її єдиного сина. Ось уже майже сім років чекає, коли я заберу у чоловіка квартиру, все ніяк не заспокоїться.

Навіть народження двох синів в цьому шлюбі не пом’якшили відносини свекрухи й невістки. Вона, як і раніше, ставиться до неї насторожено. Хлопчиків, як дві краплі води схожих на батька, свекруха полюбила відразу, з Вірою, все ж таки, ж вважає за краще не спілкуватися.

Сама жінка зі свекрухою без великої потреби не зустрічається взагалі, при цьому постійно нагадує чоловікові: треба, мовляв, зателефонувати матері, відвідати її, допомогти їй, вона чекає, просила зробити щось. Час від часу збирає і відправляє разом з чоловіком до бабусі на годинку-другу онуків, мовляв, треба звозити, нехай вони поспілкуються, адже діти мають спілкуватися з бабусею своєю.

– Якби не я, мені здається, чоловік би про матір свою і не згадував, – зітхає Віра.

Все це тим більше дивно, що свекруха Віри була просто чудовою матір’ю. Ростила сина з дев’яти років одна і, по суті, жила лише для нього, любила і все робила для Ярослава. Могла б і заміж вийти другий раз – не вийшла, і не тому, що не кликали. Кликали її заміж, і принаймні один претендент на руку її у неї точно був, Ярослав сам про це розповідав Вірі. Але от не захотіла мати, щоб у дитини був вітчим, адже не знала, як чужа людина ставитиметься до її дитини. Між жіночим щастям і спокоєм свого сина, матір, все таки, вибрала друге.

Свекруха завжди багато працювала, брала підробітки, викручувалася, як могла в результаті поставила сама свого сина на ноги, дала гарну освіту, допомогла купити квартиру, хоча сама завжди на всьому економити привчена, собі зайвого ніколи нічого не купить.

І відносини у матері з сином були, так і є зараз, цілком доброзичливі та зрозуміли. Вони ніколи серйозно не сперечалися і не ображалися один на одного, жили спокійно. При цьому після весілля Ярослава, для нього мати відійшла не на другий навіть, на десятий план – дорослий син про неї і не пам’ятає.

Ну так, у Ярослава, звичайно, купа насущних турбот і проблем і на роботі, і вдома. У матері ж поки все в порядку. Вона ще не стара людина, здоров’я у неї непогане, думати за неї особливо поки не потрібно.

Але ось та ж Віра, наприклад, ніколи не забуває про своїх тата й маму. Їй ніхто не нагадує про те, що потрібно зателефонувати матері чи батькові. І про матір чоловіка Віра ніколи не забуває, постійно пам’ятає про неї – про її дні народження, наприклад, за сім років шлюбу не забула ні разу, ще заздалегідь згадує про неї.

Чому ж у її чоловіка все вилітає з голови?

– Я раніше думала, що тільки у мене такий чоловік, якому все потрібно нагадувати! – зітхає сумно Віра. – Але ні, виявляється, ось у подруги – все те ж саме. Скажеш зателефонувати, купити подарунок, привітати матір – чоловік все це сам зробить. Не скажеш – навіть і не згадає про маму. Чоловікам, мабуть, матері не потрібні? Інакше чим пояснити таке ставлення? Мені, звісно прикро, адже я теж мама. Невже і мене таке чекає в майбутньому колись?

У Віри самої ростуть сини, і вона побоюється, що про неї свого часу теж ось так забудуть. Добре, якщо невістка попадеться хороша, яка нагадає про матір. А якщо ні?

– У нас бабуся-сусідка якось сказала таку фразу: синів, мовляв, народжують не собі, а для інших жінок і їх матерів. Я ще тоді, після цих слів, усміхнулася – як не собі, а кому тоді? А тепер думаю, може, і правда це? Сини – для чужих людей? «Чужі діти»? Не хочеться це усвідомлювати мені, важко. Але хіба це не правда життя? Щодня тепер думаю про це.

Фото ілюстративне.

Джерело