Нещодавно я вийшла погуляти та заодно пройтися по магазинах. І ось зустріла свою стару подругу. Вона йшла без настрою, на ній лиця не було. На руках вона тримала маленьку доньку, всього рочок з половиною маленькій. Вона щось активно розповідала мамі на своїй дитячій мові, яку розуміють лише мами.

А подруга ніби не чує навіть, що розповідає маленька. Вона безцільно йде разом з донькою. Вона б певно навіть не помітила мене, якби я не гукнула її. Я розуміла, що з нею щось не те. Ми почали говорити, і я, звісно ж, запитала в неї, що таке та чому та в такому стані. І почула дуже сумну історію.

Вона виходила заміж через велике кохання. Чоловік в неї дуже щедрий та уважний. Завжди дарував красиві та дорогі подарунки моїй подрузі. В перший рік після весілля він буквально як зіницю ока беріг свою дружину. А коли та ще й завагітніла, то взагалі не давав нічого важкого робити та мало не на руках її носив.

Подруга народила прекрасну дівчинку, яка зараз так гарно щось розповідала мамі. І саме після народження доньки все дуже змінилося в їхній сім’ї. В її чоловіка був дуже романтизований процес батьківства та виховання дитя. Тому коли він зіткнувся з суворою реальністю у вигляді неспокійності доньки, постійних криків та капризів дитини, нічних кормлінь та заміни підгузків, то одразу розчарувався та злякався. Тим більше він працював дистанційно, з дому, тому все це відволікало від роботи.

Вся робота по дому та турботи про дитину були суто на плечах подруги. Так, чоловік помагав, але не так часто, щоб це якось сильно знімало навантаження з жінки. Також чоловік зрозумів, що тепер жінка в декреті, а тому бюджет дуже сильно урізався. Так він став перекладати всі турботи про дім та дитя на дружину. А потім почав проводити щодня свій спектакль під назвою «Залишай дитину і йди на роботу».

На кого залишати? Звісно не на нього, а на бабусь. Як би не пояснювала йому подруга, що бабусям буде важко з маленькою дитиною та й взагалі дитині потрібні батьки, а не бабусі, чоловік не слухав, адже ним керувало суто бажання мати більше грошей. Потім, щоб змусити дружину робити так, як він хоче – перестав навіть підходити до доньки, перестав давати гроші (бо ж подруга залежала від нього фінансово) на необхідне, і став потрібні, на його думку, покупки робити самостійно.

Думаю, ви можете уявити собі атмосферу, яка була в їхньому домі. Тому подруга з донькою не хотіла бути ні вдома, ні в рідних, тому ходила та безцільно блукала по вулиці разом з донькою. І саме такою я її і зустріла.

Я побажала їй терпіння та порадила задумати про розлучення. Вона сказала, що думає про це, але не знає, що їй робити, бо ж все-таки спільна дитина. Тоді ми попрощалися, та я сказала їй декілька стандартних фраз підтримки, проте сподіваюся, що в неї все буде добре.

Джерело