Я народилася та виросла в обласному центрі. Заміж вийшла за хлопця з села. Він був на заробітках у моєму місті та хотів знайти собі дружину з міських.

Микола мені сподобався, господарський, начебто, любить мене. Весілля гуляли у два етапи – у мене та в нього. Живемо в мене з моїми рідними. Рідня чоловіка залишилася в селі. У чоловіка три брати та одна сестра. Батька не стало кілька років тому, залишилася лише мама. Матері він щомісяця висилає гроші, бо пенсія в неї маленька. Я не проти цього, вважаю, син має допомагати матері.

Кілька разів на рік ми приїжджаємо до неї в гості, бо чоловік так хоче. Мені там не подобається з кількох причин. По-перше, сільський будинок дуже некомфортний, туалет на вулиці. По-друге, я не звична до сільської їжі, там все дуже жирне. По-третє, у мене не склалися стосунки зі свекрухою та сестрою чоловіка.

Коли я приїжджала до них знайомитися напередодні весілля, я навезла їм подарунків, сестра чоловіка обіцяла чоловікові знайти для мене перукаря та візажиста до нашого весілля у їхньому селі. Потім сестра та два брати зі своїми дамами приїжджали до нас на весілля у моєму місті, все було добре. Чоловікові сестра та мати сказали, що все готове. Коли ми приїхали, виявилося, що жодного перукаря та візажиста сестра мені не знайшла. Мовляв, не вийшло.

За день до весілля мені довелося оббігати сусіднє маленьке містечко, шукаючи потрібних майстрів. Там було штук 5 салонів краси, які мене можна було б записати. Але все вже було зайнято, адже останньої миті ніхто таких питань не вирішує. Зрештою я знайшла майстрів. Вони довго все робили і невміло, у результаті ми запізнилися на власне вінчання.

У наступні поїздки поступово з’ясувалося, що у їхній сім’ї всі люблять заглядати у чарку. Усі брати і сама свекруха. Поступово і мій чоловік перестав приховувати, що він такий як вони. Вони часто всі разом влаштовують застілля, а мені це дуже не подобається.

Звичайно, я не в захваті від сім’ї чоловіка. Але найбільше мене ображає їхнє ставлення до нього самого. З усіх братів матері допомагає лише він. Два брати одружені, у них діти. Тож вони не допомагали вже давно.

А мій чоловік був неодружений, тому він допомагати міг. Ось тільки після весілля допомагати він не перестав, як вони. Натомість допомагає ще й братам із сестрою. Висилає поштою та привозить під час наших візитів їхнім дітям дуже дорогі подарунки, так звик робити під час холостого життя, мені ніяково заперечувати.

Коли ми приїжджаємо, саме він іде ремонтувати все, що потрібне в будинку матері. Інші сини, хоч і живуть близько, нічого не роблять. Робота чекає на його приїзд.

При цьому свекруха вирішила заповідати свій будинок цьому молодшому братові. Хоча справедливіше було б поділити між усіма дітьми. Хоча, по суті, мій чоловік і ще один син не мають нічого свого, живуть у дружин, а допомагає їй найбільше мій чоловік.

Ні, мені абсолютно не потрібен будинок у селі. Але мені стало прикро за чоловіка, яким користується вся сім’я, але якому мати шкодує щось теж залишити. А раптом ми розлучимося, і він залишиться без нічого? Чи брат пустить його жити до себе? Чому мати не думає про його майбутнє?

Я вирішила поговорити із чоловіком про це. Він дуже образився на мене. Сказав, що так він допомагає, а інші ні, але він не може вплинути на братів. Що мати любить і тому допомагає. У результаті ми вирішили, що він попросить у матері шматок землі, на якому ми збудуємо будинок. Нібито дачу.

Але я одразу сказала, що це буде майно особисто чоловіка. Що я відмовляюся від будь-яких прав на це. Я просто хотіла, щоб і Миколі була хоч якась спадщина. Матері його це дуже не сподобалося, хоча та земля стояла без діла, ніхто з братів її не хотів, та й розмір ділянки маленький. Але відмовити вона не могла. Ми домовилися, що незабаром назбираємо грошей та оформимо ділянку на чоловіка. А потім усі розмови про ділянку припинилися.

На мої запитання чоловік холодно відповідає, що так, оформлятимемо, але пізніше. І я розумію, що свекруха якимось чином налаштувала його проти мене, щоби тільки не відписувати йому ділянку. Напевно, сказала, що я хочу відтяпати ділянку собі. Але ж я сама говорила, що офіційно у нотаріуса оформляємо ділянку лише на чоловіка! У мене квартира є!

При цьому чоловік давно веде розмову про те, щоб нам жити окремо від моїх рідних. Хоча квартира велика, місця всім вистачає, до нього добре всі ставляться, незважаючи на те, що він регулярно заглядає у чарку. Я переїжджати не хочу, мені добре і тут.

Чому таке ставлення у свекрухи до мене? Щоправда, вона всіх невісток не любить. Чому синові шкодує ту ділянку? Адже він стільки для неї робить. Чому чоловік так різко змінив лінію поведінки щодо тієї ділянки? Хоче квартиру, а не ділянку? Чи його настроїла проти цього варіанту свекруха?

Я просто не розумію, що відбувається. Все частіше у мене з’являється бажання розлучитися.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело