Ангеліна була єдиною донькою в сім’ї. Тато покинув їх з мамою самих ще, коли дівчинці було півтора рочки. А зараз і Ангелінка виїхала з дому, оскільки вступила в університет. В тому місті у неї була якась родина. Це вже трішки спрощувало життя. Поки навчалась, то жила у рідних, не потрібно було думати над пошуком житла. На третьому курсі дівчина знайшла роботу, а невдовзі й одружилася. Чоловік був прекрасною людиною і працював на престижній роботі.

Матір залишились в селі сама, але якось теж знайшла своє кохання і вийшла заміж. Разом жилося їм добре. Працювали на роботі та й власне господарство мали. Нічого для щастя їм більше й не потрібно було. Скоро чоловік мами Олі вийшов на пенсію, а сама жінка залишилась ще на своїй роботі.

Ангеліна часто приїжджала у гості. Якось привезла гарну новину – вона чекає малюка. Так і з’явився на світ внучок Назарко. А сім’я кожного разу в село приїжджала на новій автівці. Остання була такою шикарною, що Ольга Василівна відкрила рот від здивування:

– Ого, діти, а хіба можливо на таку машину самостійно заробити? Це точно без кредитів?

Загалом жінка не любила багато говорити. А на цей раз здивувала всіх сусідок суперновиною:

– Ну, все. Будемо ми будинок свій продавати. Зять побудував величезний дім, а поруч трішки менший для нас. Тож діти нас до себе забирають. Нічого нам вже тут робити. Заживемо всі одною великою сім’єю в мирі та злагоді.»

Сусідки аж роти від здивування повідкривала, почали переглядатися, але що відповісти Ользі Василівні так і не придумали. Після декількох хвилин мовчання Руслана Олегівна все ж таки порушила тишу і висловилась доволі різко:

– Похвалишся, коли ви проживете там більше ніж три тижні. Взагалі мені здається, що Ангеліна це все затіяла, аби безкоштовних слуг собі надбати. Будеш там і за няньку, і за кухарку, і за прибиральницю. А Володя твій буде все лагодити біля дому, за садом доглядати. Роботи вам там багатенько знайдеться. Не переживайте.

Насправді все так і сталося. Єдине, що повернулися вони не через три тижні, а через півтора. Ольга відразу кинулась розповідати:

– Будиночок для нас виділили маленький, а працювали то ми у великому. Нібито й не змушують до роботи, але то там прибери, то там приготуй, то там із внуком посиди. Самі біжать у своїх справах, а нам справляйся з тими всіма справами, що на день залишаються. Тож не хочу я більше такого добра і такого зближення з дітьми. Нехай самі про себе турбуються. А нам і тут непогано.

Джерело