Після школи Катя поїхала вчитися до міста. Вивчилася на бухгалтера та пішла працювати перукарем, пройшовши двотижневі курси. Вже працюючи перукарем, вона збагнула, що в моді зараз фарбувати нігті за гроші. З цієї причини, вона почала фарбувати нігті вдома.

Робота їй подобалася і приносила деякі гроші:

— А чого, нормально, — казала вона, — сидиш удома, люди приходять, нікому нічого не зобов’язана.
Несподівано для батьків, Катя одного разу приїхала додому з міста з молодим хлопцем.

– Це Михайло, – сказала Катя, – ми вже з ним разом живемо.

Батьки як би не засмутилися, Каті вже двадцять три роки, настав час «з кимось жити». Єдине, потенційний наречений був молодший за Катю аж на п’ять років.

Ні, звичайно, таке буває, що кавалер набагато молодший, але якось не дуже хотілося б для дочки такого.

А через півроку Катя з кавалером оголошують:

– Хочемо одружитися, робіть нам весілля.

Ну, а що, краще вже нехай заздалегідь одружуються, ніж потім нашвидкуруч, коли закортить, захід організовувати.

Тільки ось що наречений, що наречена — обоє із звичайнісіньких сільських сімей, де в багатстві не купаються, а про розкіш тільки по телевізору по першому каналу чули.

Ну і запропонували батьки майбутнім «молодим», мовляв, давайте ми з вами дуже скромне весілля зіграємо, а якщо гроші залишаться, то вам їх подаруємо.

– Ну вже ні! – сказали наречений із нареченою. — Ми хочемо як у всіх, щоб запам’яталося і на все життя.

Нема куди батькам подітися. Одні продали половину худоби, інші взяли кредит. Почалася підготовка до урочистостей.

Катя сама обрала ресторан на березі озера.

— То це нам що, не випити буде? – Не зрозумів батько. — Потім звідти додому гнати вночі.

— Нічого,— заспокоїла його Катя,— другого дня ще в селі погуляємо.

Батьки зачинилися в кімнаті та почали підраховувати суму, скільки весілля обійдеться. Іноді вони вибігали за настоянкою ромашки.

А перед весіллям, коли розсилали запрошення, Катя з кавалером вигадали, щоб весілля у них було в кольоровому стилі, як у всіх. З цієї причини вони попросили гостей прибути у синіх нарядах із помаранчевим елементом.

Родичі потім дзвонили батькам нареченої та нареченого і шепотіли, мовляв, а куди ж ми потім ці помаранчеві краватки влаштуємо та й у синьому костюмі на роботу не підеш. Але батьки зітхали і казали, що так сьогодні модно.

Ось і день весілля. Гості під’їхали до РАГСу. Там молоді розписались. А далі водіям автомобілів зовсім було нецікаво — усі відпочивали, наливали та раділи життю, а вони знали, що ще належить назад їхати, бо ресторан відкуплено до 10 вечора.

На весіллі було все стандартно. Точніше сказати — як у всіх. Тамада – який співав і танцював. Подружки нареченої – які в однакових сукнях. Модна музика – яка веселила лише молодь. Дорогий фотограф – який казав: “Ви сюди, а ви сюди”. Ну, а ввечері поїхали додому.

А ось наступного дня батьки молодят зробили справжнє весілля для дорослих гостей. Прямо на огорожі – спорудили навіс, поставили столи, витягли на столи м’ясо, овочі, закуску, рибу – все те, чого не було в дорогому ресторані.

І гості всі під’їхали (добре була субота). Усі спілкувалися та раділи, що зібралися разом. А про молодих не згадали. Для них зробили весілля, зараз настав час і самим відпочити.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Джерело