З хлопцем разом два роки, познайомили нас наші мами, вони дружать давно. Хлопцю 28 років, мені 22, у нас добрі стосунки, і з його батьками теж. Як тільки ми почали зустрічатися, мами перестали бачитися, спілкуються так собі, хлопець живе на відстані двох з половиною годин їзди.

На початку стосунків його мама привчила мене приходити до них і залишатися. Так два роки триває, на тиждень двічі ми бачимося з ним та його батьками. Хлопець має лише тата, а в мене тільки мама. Річ у тому, що мені не подобається, що його мама, люблячи мене і дуже уважно до мене ставлячись, ховає наше спільне з хлопцем фото.

Якось я прийшла і побачила, що немає нашого фото, воно стояло у шафі. Мені було так неприємно, але я вдала, що не помітила. Хлопець поставив фото назад, начебто ніхто його й не прибирав.

Пройшло два дні, ми говорили телефоном, йшлося про весілля, і я щось заговорила про фото, він сказав, що тітка до них приходила, і мовляв, навіщо їй показувати, якщо ми не збираємось одружуватися зараз. Якщо показати,  то треба буде побратися, а в нього немає ще такого бажання.

Я почала сваритися і говорити, що батьки в курсі всіх подій, яка різниця тітці або дядьку. Мені це так неприємно, отже, він не впевнений, що в нас майбутнє буде.

Я все висловила та якось забулася ця тема. Ще до того, як ми познайомилися, він був заручений зі своєю кузиною і я думаю, що вона та його рідня не хочуть з’являтися родичам, хоча вона та її батьки живуть в іншій країні.

Я так боюся, що все буде марно, дуже страшно, хоч він все робить для мене, але здається, що цього мало. Він уникає розмов про весілля, хоч я знаю, що він забув колишню дівчину. Я не хочу робити такі помилки, як робила вона, мені його мама розповідала.

Я просто хотіла зараз побратися, але він не захотів, мовляв, через два роки створить свою компанію. Я рік з половиною була поряд і мріяла разом з ним, але якщо не виходить, треба йти далі. Він сидів без роботи, зараз працює на когось, хоч не хоче цього.

Я мрію лише разом працювати і створити сім’ю, але просто поки він не створить свою компанію, одружуватися не збирається. Гроші всього світу зібрати хоче. Це й смішно і так уже дістало. Я не говорю про майбутнє, я просто хочу, щоб він хотів того, чого я, і зважився на створення сім’ї. Йому під тридцять, але слухає маму.

Люди змінюються, якщо його мама скаже, що я не підходжу до їхньої родини, що тоді буде? Мама моя говорила, що його мама дуже сувора, і любить, коли її син робить так, як вона хоче. Навіть колишню дівчину вони всією родиною не любили. Я йому й говорила, якщо у нас не буде майбутнього, то поки що не пізно, ми можемо розлучитися.

Він не відпускав, навіть його мати мене тримала, а я стільки разів йшла. Ми часто через дрібниці сваримося, точніше я починаю, входжу в депресію, дуже часто через це маю психологічні проблеми. Я зараз без роботи, і ще хвороба робить так, що я починаю нервувати і думаю годинами про це.

Не знаю як поводитися, що робити? Хочу поводитися дорослішою і не квапити події, щоб він хотів зробити мене дружиною, адже силою не бути милою. Він повинен насамперед думати про нас, тому я так морочу голову нашими стосунками. Ось і вся моя історія.

Кохання на відстані небезпечне для здоров’я. Скільки безсонних ночей, тривог, годин в інтернеті проводяться заради того, чиє серцебиття, можливо, ніколи й не почуєш поруч?! Я знайшла своє кохання в Італії.

У Наташку я закохався як дурень. Ми познайомилися на весіллі. Вона – свідок, я – свідок. Скрізь їй руку подавав, був ввічливий. Загалом включив все своє виховання і чарівність на

Вирішила написати свою історію. Розповідати близьким – безглуздо, особливої ​​підтримки ніколи не відчувала. Сподіваюся на розуміння і поради. Мені 20 років, рік зустрічаюся з чоловіком старшим на 12 років. Ми