Вчора повертаюся з роботи додому, зайшов у трамвай, плюхнувся на вільне місце. Вагон напівпорожній. Навпроти мене влаштувався чоловік з немовлям на руках. Дивиться так непривітно на немовля і каже йому:

– Значить, синку, слухай мене уважно! Щоб більше мою машину без дозволу не брав! І якщо береш – будь ласка, щоб уранці вона стояла на моєму подвір’ї. Ти зрозумів?

Немовля посміхається, агукає і начебто погоджується. Але чоловіка це не влаштовує. Він майже кричить дитині:

– От не треба цього! Скажи просто: зрозумів чи ні?

І тут я розумію, що у мужика дах поїхав швидко-швидесенько, а у нього, між іншим, немовля на руках. Я навіть почав обмірковувати, що в таких випадках треба робити. Гадав, куди його подзвонити, до кого звернутися.

Добре, що чоловік раптом гаркнув: «Все, бувай!» і витяг навушник із вуха. Буває ж. Але я зрадів, що дах у чоловіка таки на місці і за малюка можна не хвилюватися.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com