Минулого Нового року свекор поїхав до іншого міста до своєї рідної сестри, свекруха залишилася одна. У нас із чоловіком були плани на самий Новий рік та на всі свята: друзі нас запросили на тиждень за місто. Як тільки мама чоловіка про це дізналася, закотила моторошну істерику.

– Як це так? А я? Ти що мене одну залишиш у свято? – обурювалася свекруха. Вона думала, що чоловік має зустрічати Новий рік тільки з нею, аж ніяк інакше.

Їй намагалися пояснити, що вже заплачені гроші за оренду будиночка, вже скинулися на продукти, але все марно. Ще й виставила мене винною, мовляв, синочок відмовляється зустрічати Новий рік зі своєю матір’ю через мою забаганку.

Наступна ситуація сталася на мій день народження. Ми з чоловіком тоді захворіли. Чоловік уже почував себе краще, йшов на поправлення, а мені навпаки було дуже погано.

– З днем ​​народження, Катрусь, – дзвонила привітати мене свекруха. – Ставте чайник і робіть салати, ми за годину до вас приїдемо.

Я подякувала їй за привітання, але сказала, що приїжджати не треба, я погано почуваюся і не хочу возитися на кухні.

Звичайно, мене слухати ніхто не став. Через годину батьки чоловіка стояли на порозі нашої квартири. Я розумію, що все це було зроблено з кращих спонукань, проте мені було неприємно, що мене ніхто не слухав. Мені так хотілося відпочити, поспати, а вони сиділи в нас до пізнього вечора.

Потім я завагітніла і ми вирішили зробити ремонт у квартирі. Хотіли облаштувати дитячу до народження сина. Виявилося, що свекруха вже сама обрала та оплатила меблі в нашу дитячу.

– Навіщо вам зараз гроші витрачати? Краще потім витратите на дитину, – пояснила вона мені.

Я, звичайно, не проти такої акції милосердя, але можна було хоча б зі мною порадитись. Тим більше, нам довелося відмовитися від запланованого дизайну дитячої, тому що меблі, куплені свекрухою, туди взагалі ніяк не підходили.

Такі дрібні ситуації відбувалися постійно. Жодна найменша подія в житті нашої сім’ї, якась велика або дрібна покупка не обходилися без їхньої участі. Навіть покупка блендера та електричного чайника на кухню не обійшлася без свекрухи.

– Єгоре, я розумію, що твої батьки нас люблять і хочуть зробити як краще, але їхньої присутності вже занадто багато. У нас своя сім’я, а на мене тисне така гіперопіка. Навіть мої батьки так нами не опікуються, як твої, – пробувала я поговорити з чоловіком.

До речі, з чоловіком із цього приводу я говорила вже неодноразово, але розмови не допомагають.

Нещодавно трапилася ситуація, яка мене взагалі дуже образила і розлютила. Свекруха та свекор приїхали до нас на вихідні, як і завжди. Я вийшла на кухню і краєм вуха почула їхню розмову про майбутню відпустку чоловіка.

Виявилося, що чоловік збирається їхати на тиждень на відпочинок зі своєю мамою, а мені нічого не сказав, не вважав за потрібне повідомити мене. Ще й відпустку розділив, а мені збрехав, що на роботі за графіком так вийшло. Прикро до сліз. Втомилася вже пояснювати, втомилася спокійно намагатися донести свої почуття до людей.

Нині навіть не знаю, що робити. Хочеться жити нормальною своєю сім’єю, а не під постійною гіперопікою свекрухи. Ще й чоловік у всьому йде у неї на поводі.

Джерело