Мені пощастило зі свекрухою, але всесвіт, щоб урівноважити цю удачу, дав мені навантаження золовку Вікторію. Їй я чомусь стала кісткою поперек горла ще з моменту знайомства. І навіть незрозуміло, чим я їй насолила.

На момент нашого з Віталіком весілля Віка була одружена три роки. Чоловік зі своєю квартирою, дитина, будинок повна чаша. Чого вона до мене прикопалась? Я б зрозуміла ревнощі молоденької дівчинки, яка звикла жити за рахунок брата. Це не викликало б питань. Але ж такого не було. Зовицю цілком нормально забезпечував її чоловік і брат жодного відношення до цього не мав.

Але з моменту знайомства Віка завжди знаходила привід до мене причепитися. Навіть її батьки робили їй зауваження, що це непристойно, але вона не вгамувалася. Я не можу сказати, що сильно страждала через це, але її наполегливість дратувала.

Особливо зачепив її тост на весіллі, в якому вона побажала братові просвітлення та пити достатньо кальцію, щоб вчасно відстежувати зміни в організмі, натякаючи на наявність рогів. Там ситуацію врятував ведучий, який спритно перехопив мікрофон і завершив провокаційний тост якимось жартом.

З сестрою чоловіка я намагалася не перетинатися. Навіть на сімейні свята, які проводились у нас, вона не запрошувалася, ці правила гри прийняли навіть свекри, для яких поведінка дочки теж була неприйнятною.

– Вона язиком завжди гострою була, характер важкий. Я взагалі боялася, що вона заміж з ним не вийде, але обійшлося, – розповідала свекруха, ніби виправдовуючи дочку чи виправдовуючись. – Ти на неї не звертай уваги.

Я й не звертала, доки вистачало сил. Але після того, як стало відомо про мою вагітність, сили почали швидко закінчуватися. Зовиця стала постійно недвозначно натякати, що цю дитину я нагуляла. У лоб вона не говорила, але треба бути клінічним ідіотом, щоб не зрозуміти її натяків.

Коли ж Віку намагалися совістити, мовляв, що ти таке несеш, вона розплющувала очі і з безневинною усмішкою запитувала “а що такого я сказала, це просто думки в слух”. Дуже хотілося висловити їй усе, що я про неї думаю, але виховання стримувало.

Ще під час вагітності вона почала розмірковувати про те, що непогано зробити тест на батьківство.

– Зараз це досить популярна процедура. А що такого, що чоловік хоче бути впевненим, що росить саме свою дитину? В наш час усілякі історії трапляються.

Мені боятися не було чого, тому сама перспектива того, що чоловік може його зробити, мене не лякала. Але дуже дратували багатозначні погляди та усмішки сестри чоловіка. Місяці на п’ятому я перестала ходити в гості до батьків чоловіка, щоб не зустрічатися там із його мерзенною сестричкою.

На виписку Віку ніхто не кликав, але вона не прогаяла момент і приперлася. І само собою одразу ж винесла вердикт, що наш син на чоловіка не схожий. Господи, та дитина через кілька днів після народження сама на себе не схожа! Це ж не ксерокопія, а живий чоловічок, якому ще рости й рости.

Ну і потім при кожній зустрічі вона уважно вдивлялася в нашу дитину, скрушно хитала головою і трагічним пошепком ніби в нікуди мовила, що на місці брата вже вона точно зробила б тест на батьківство, бо дуже це все підозріло.

Чоловік із сестрою з цього приводу сварився багато разів. Відразу починає виникати, що це її думка, яку вона просто висловила вголос, нічого так психовати. Мовляв, брат так біситься, бо йому наступають на хвору мозоль.

Я повільно кипіла, закликаючи на голову цієї неадекватної жінки всі небесні кари. І нещодавно я була винагороджена, причому мені для цього навіть робити нічого не довелося. Зовиця впоралася сама.

– Прикинь, Віку чоловік із дому вигнав, вона зараз у батьків з дитиною живе, – поділився новинами чоловік, коли повернувся від батьків. – Начебто там про розлучення йдеться.

– Ого… А що сталося? Вони ж стільки часу разом? – Я теж від таких новин очманіла, бо чоловік зовиці представлявся мені такими собі тюленем, який не любить приймати якісь рішення, тим більше такі різкі.

На той момент чоловік задовольнити мою цікавість не зміг. Але правда розкрилася за кілька тижнів. Свекруха промовилася до Віталіка, а чоловік уже розповів мені. Ох як я реготала!

Виявляється, чоловік Віки занадто довго слухав від неї, що багато чоловіків виховують чужих дітей і навіть про те не підозрюють. Ці слова були призначені не йому, але рикошетом він все одно їх чув. Два роки слухати про це різні інтерпретації – дурнем треба бути, щоб не запам’ятати.

Ось і чоловік зовиці вирішив, а чим чорт не жартує, і пішов перевірятися, чи справді він не належить до породи благородних оленів. Здав тест, і виявилося, що безпосередньо відноситься саме до цієї породи, бо цілих п’ять років ростив не свою дитину. Ну а далі просто: прийшов додому, ткнув дружину носом у тест, дав півгодини на збори та відправив до батьків.

Тепер золовиця реве і ще більше мене ненавидить, хоча я тут взагалі яким місцем винна. У них із чоловіком намічається розлучення. Свекри теж у шоці від ситуації та від своєї доньки, яка десь нагуляла дитину за законного чоловіка.

Не треба кидатися камінням, коли живеш у скляному будинку. Сама собі насолила, а тепер винних шукає. Взагалі її не шкода, тільки її чоловіка та дитину, їм зараз найважче.

Джерело