Заміж вийшла я вже не дуже молодою жінкою в 35 років, тому була дуже щаслива, що Василь покликав мене заміж. В усіх моїх знайомих жінок вже були діти, а я все ходила сама. Нічого не булу у мене за спиною і я лише мріяла про заміжжя.

Ми з Василем обоє добре працювали, але зрозуміли, що швидко зібрати на своє житло нереально, а допомогти нам, особливо, зовсім не було кому.

А я більше не хотіла відкладати весілля. Я хотіла мати сім’ю, дітей. Хоча Василь і умовляв відкласти хоча б на пару років одруження, я наполягла на своєму, бо вже немолода, хочеться діток, а роки останнім часом летять швидко, не встигаю зоглядітися, як час минає перед очима.

У моїх батьків жити було ніде, тому довелося нам, все таки, жити у свекрухи. Вона одна в трикімнатній квартирі жила до того, а старша дочка заміжня і живе в іншому місті.

Василь мене відразу попередив, що у його мами дуже складний характер, тому краще до неї звикнути, ніж сперечатися з нею, але я подумала, що у нас буде своя кімната, ми всі працюємо, тому перетинатися будемо мало.

Щоб не було всяких непорозумінь, я наполягла з самого початку, щоб харчуватися нам окремо, вважала, що так буде краще для всіх. Оплату комунальних ми взяли на себе, ніби як в подяку за те, що нам дозволили пожити у мами Василя. Це у порівнянні з орендною платою, було вигідно, адже це значна економія коштів. Свекруха теж була задоволена такою щедрістю.

Спочатку все було добре у нас, жили, як цілком звичайна сім’я. Я навіть чоловікові я частенько говорила, що він даремно так говорив мені про свою маму, бо вона дуже хороша людина, вона сподобалася мені. Але він лише загадково посміхався і ще сказав, що поки не хоче дітей, щоб не зв’язувати себе.

Я погодилася з Василем, хотілося ще пожити пару років для себе, хоча розуміла, що вік вже не молодий. Але так вийшло, що ми дізналися, що я чекаю дитину. Чоловік засмутився, а я навпаки, зраділа, адже це була моя мрія. Адже мені вже на той час було чимало років, а раптом потім пізно буде.

Мати Василя сприйняла цю новину спокійно. Сказала, що якщо буде потрібно, зможе піти з роботи, щоб мені допомагати. Але мене це не влаштовувало. Адже тоді доведеться цілими днями бути з нею вдома, а вона мені, якби там не було чужа людина, я не знала, як ми порозуміємося з нею. А характер її я вже встигла вивчити. Вона не сперечалася зі мною, але поводилася так, що мимоволі хотілося піти в свою кімнату подалі від неї, спілкування було недобрим.

Згодом мама чоловіка показала своє ставлення до мене, коли народилася дочка. Почалися такі суперечки, що я вже готова була платити за оренду квартири. Від Василя мені зовсім підтримки немає, сказав, що він мене попереджав і не факт, що з моїми батьками було б по-іншому. З моїми батьками краще не було б.

Я розумію, що чоловік має рацію, але що тепер робити мені? Чоловік хоче автомобіль, каже, що відкладати гроші на квартиру можна нескінченно. Буде відмовляти собі і дитині у всьому, а зможемо купити в кращому випадку однокімнатну. За цей час дочка підросте, і проблема житла нікуди не дінеться, бо для неї потрібно буде ще одну кімнату.

То чи не краще просто жити з матір’ю, підлаштовуватися під неї і ні в чому собі не відмовляти? Чоловік каже, що його мати не вічна і житло дістанеться, все одно, лише нам, бо ми живемо з нею і доглядатимемо її, у неї більше нікого немає.

Я з ним не згодна. Але мені так непросто жити весь час з його мамою, тим паче з часом все стає гірше. Але іншого виходу теж не бачу. Я краще буду доглядати свекруху на старості років, щоб її квартира дісталася мені, але жити з нею хочу окремо.

Фото ілюстративне.

Джерело