Ми з сестрою Оленою ніколи не були дружніми. Вона старша за мене на три роки, але від цього не легше. Ми часто сварилися, не могли знаходитися разом в одній кімнаті. Мама, дивлячись на нас, не розуміла, чому ми погано відносимося одна до одної. Та так було і з цим нічого не вдієш. Після закінчення школи, Олена залишилася жити в маминій квартирі разом із нами. Я сподівалася, що вона з’їде від нас, і я спокійно закінчу школу. Цього не сталося.

Коли я закінчила школу і вступила в інститут, перейшла жити в гуртожиток. Де мені жилося краще, ніж із рідною сестрою. Олена, до речі, не вчилася і не йшла на роботу. Сиділа на шиї у мами. Так що, коли я пішла вчитися, то допомагати мені не було кому. Мама двох доньок не в змозі забезпечити. Я крутилася, як могла, щоб навчатися і мати якісь кошти на прожиття.

В той час померла моя бабуся, і мама пообіцяла мені віддати квартиру бабусі тоді, коли вийду заміж. А поки що поселить квартирантів, щоб була грошова підтримка. Адже Олена так і не працює. Я погодилася.

На четвертому курсі зустріла свого майбутнього чоловіка, а після закінчення інституту ми одружилися. Я нагадала мамі про обіцянку, віддати мені бабусину квартиру. Та мама просить потерпіти. Останнім часом вони з Оленою тільки й живуть коштом квартири. Адже мама вже на пенсії, а Олена так і не зібралася працювати.

Ми з чоловіком винайняли квартиру. А через те, що він добре заробляв, то почали відкладати кошти на купівлю квартири. Щось мені підказувало, що квартиру бабусину не отримаю. Спасибі батькам мого Олега, дали гроші, щоб ми внесли перший внесок, і оформили кредит на квартиру. А купували ми трикімнатну.

Згодом Олена вийшла заміж, і мама, вибачаючись пояснювала, що Оленка бажає жити окремо. То житимуть у бабусиній квартирі, а коли куплять собі, то я неодмінно отримаю квартиру у свою власність.

Нещодавно мама повідомила новину. Оленка народжує двійню, тому бажає купити будинок. Щоб і дітям місця вистачало. А для цього потрібно продати мамину і бабусину квартири. Мама знову обіцяла, що чоловік Олени заробить гроші й віддають мені мою частку. Я відступила, робіть як хочете. В мене хороший чоловік, сказав, що ми самі справимося, без їхніх квартир і часток.

Минуло кілька років, як пролунав дзвінок. Телефонувала Олена, кричала в слухавку, яка я погана дочка. Мама в лікарні, а я навіть не знаю про це. І ще сказала, що наразі моя черга опікуватися мамою, з неї досить. Я не встигла і слова мовити, як вона відключилася.

Наступного дня я поїхала в лікарню. Дізналася в якому стані моя мама. Виявляється Олена привезла маму в лікарню і залишила. А мені телефонувала лише через чотири дні по тому. Лікар назначив лікування, ми з чоловіком ходимо провідувати. Після лікарні заберемо додому до себе. Як вона поступала, не вернути. Але мама є мама, і я не залишу її.

А сестра, думаю отримає по заслузі. Можливо від своїх дітей. Мені те не цікаво.

Джерело