Мою бабусю до кінця доглядала моя мама, ми всій їй у цьому допомагали. У мами є сестра, яка не робила нічого, але тепер бабусина квартира стала їй дуже потрібною.

Історія з спадщиною в нашій родині виявилася дуже цікавою. Бабуся в свій час продала свою трикімнатну квартиру, купила собі однокімнатну, а різницю в грошах віддала молодшій дочці, моїй тітці: її якраз щойно залишив чоловік і вона з дочкою змушена була повернутися до матері.

Тітка Валерія мала непростий характер, бабуся про це знала, тому жити разом не хотіла. Валерія купила маленьку двійку, переїхала туди з дочкою-підлітком, моєю двоюрідною сестрою.

Я була на кілька років старшою за неї, на той час я вже була заміжньою, народила сина, з чоловіком ми взяли квартиру в іпотеку, виплатили її.

Доглядати бабусю тітка Валерія не хотіла, вона цю справу довірила моїй мамі.

– У мене немає ні сил, ні часу, ні грошей на догляд за мамою, – сказала вона. – Я ні на що не претендую, я своє вже отримала, нехай мама пише заповіт на тебе, я її лише відвідуватиму.

Бабуся вже тоді з дому не виходила, багато чого по господарству сама робити не могла. Так що догляд за нею був повноцінний: від викупати, до принести продукти, приготувати і таке інше.

Сама бабуся теж вважала справедливим, що її квартира відійде моїй мамі, звісно, ​​більшу частину догляду мама і здійснювала, але це це стосувалося за повною програмою і мене також.

Коли у мами не було грошей, я завжди їй зичила або здебільшого давала просто так. Мій чоловік їздив за продуктами, возив бабусю в поліклініку, а тещу по справах.

Я від роботи ніколи теж не відмовлялася, робила все, що мама просила: і підлогу мила, і фіранки прала, і прасувала. Одним словом, за бабусею ми доглядали усією родиною.

Дочка тітки Валерії вийшла заміж рано, у 21 рік, до 30-ти років у неї вже було троє дітей. Сама тітка впряглася на допомогу дочці за повною програмою, а справами своєї літньої матері цікавилася у нас по телефону. Весь час хвалилася, як її донька добре влаштувалася.

Двоюрідна сестра справді жила добре, у її чоловіка свій будинок, він працював, вона з декретів не вилазила. Щоправда, закінчилося все це не дуже добре.

Чоловік, батько трьох малюків, знайшов кохання всього свого життя в особі сусідської дочки, а моя сестра, взявши трьох дітей, оформивши аліменти, прийшла жити у маленьку квартиру своєї матері.

В цей час якраз не стало бабусі, так що нам було не до цього. Все оплачували ми, і клопіт був на нас. А клопоту, самі знаєте, вистачає. Мама була дуже засмучена, тож набігалися ми з чоловіком, щоб гідно провести бабусю в останню путь.

Через пів року моя мама вступила у спадок за заповітом, пообіцявши, що бабусину однокімнатну квартиру вона перепише на мого сина, свого онука.

А тітка, як я зрозуміла, почала маму обробляти, що її дочка рано чи пізно оговтається, а жити в маленькій квартирці з трьома онуками, що ростуть, тісно.

– Я б перебралася кудись, у маленьку однокімнатну квартирку, хай вони живуть у двокімнатній.

І моя жаліслива мама вирішила: а нехай її сестра перебирається в бабусину квартиру. Я не здивуюся, якщо вона ще й перепише її на сестру.

– Якщо розсудити, – каже тітка, – спадщина спільна…

Вона вже забула, напевно, що свою спадщину отримала багато років тому. Вона з місця не рушила, коли ми за бабусею доглядали. А тепер спадщина стала їй дуже потрібна.

– Ну я ж не оформляю квартиру на сестру, за документами вона моя, потім буде твоя чи онука, – каже мама.

– І що, коли прийде час і нам знадобиться квартира, ти тітці скажеш з’їжджати?

– Ні, – відповідає мама, – так зовсім недобре. Але ж потім все одно все вам дістанеться!

Мама ображається, що ми її не розуміємо. А я образилася, і мій чоловік, до речі, теж. Сказав, що тещі надаватиме допомогу, як раніше, він не буде. Тому що теща могла квартиру здати і жити, не потребуючи.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело