Вибачте, Людмило Василівно, ми до вас не приїдемо. На сьогоднішній вечір ми вже маємо плани, завтра курси, післязавтра театр. А на вихідні нас взагалі не буде в місті», — пояснювала мені невістка. Тільки я все це вже чула і не раз. Видно було, що вони не бажають мене бачити. Кому потрібна стара самотня пенсіонерка?

Три роки тому я стала вдовою. З чоловіком ми були щасливі, я відчувала себе потрібною та коханою. Часу нудьгувати в мене не було, треба було доглядати його, готувати, прибирати. Разом ми виростили чудового сина, яким пишалися. Розумний, красивий чоловік, успішний у кар’єрі. Та ще й двох чудових онуків нам подарував.

Після того як чоловік покинув наш світ, я зрозуміла, наскільки мій зв’язок із рідними був неміцним. З сином ми рідко бачилися, ще рідше я няньчила онуків. Можливо, у цьому є частка моєї провини.

Коли син одружився, я не була дуже добра до невістки. Напевно, я образила її своєю категоричністю та імпульсивністю. Тепер вона не може мені цього пробачити і робить все, щоб я якнайменше спілкувалася з онуками. Але вона має забути старі образи, адже це все було давно. А зараз я стара і самотня.

Не можу сказати, що син із сім’єю взагалі не приїжджають. Вони заходять у гості, мабуть, раз на місяць. Хоч і живуть вони недалеко, але часу їм вічно не вистачає, щоб відвідати мене. Прийдуть всі разом, сядуть на диван і чекають, коли вже час їхати назад.

Я навіть чаю не встигаю налити, як вони вже поспішають додому. Загалом проводять зі мною хвилин 10. Звичайно, я не встигаю ні з сином поговорити, ні з онуками пограти як слід. Прикро.

Моя мрія – це провести з онуками їхні канікули. Моїм знайомим дітей завжди привозять на літо та на вихідні. Я пропонувала синові, але він рішуче відмовився. Мовляв, у дітей гуртки та секції, і вони мають бути вдома.

Зрозуміло, у цій сумній ситуації я звинувачую лише одну людину — мою невістку. Жаль, що теплі стосунки з нею не склалися з самого початку. Але тепер я самотня пенсіонерка і вона могла б виявити мені хоч краплину співчуття. Зрештою, і вона колись теж буде свекрухою і тоді зрозуміє мої вчинки.

Та й син втратив до мене всяке співчуття. Мабуть, його дружина настроїла проти мене. Адже раніше у нас були теплі стосунки, особливо у сина з чоловіком. Вони так багато часу проводили разом.

Сьогодні я знову покликала невістку та онуків у гості. Але дружина сина не дослухала, одразу ж вигадала відмовку, чому вони не приїдуть, і поклала слухавку. Я не могла стримати сльози. Чим я заслужила на таке ставлення?

Джерело