Пів року тому брат мого чоловіка розлучився з дружиною і винна в цьому свекруха, яка не подивилася навіть на те, що має двох онуків, які залишилися без батька.

Я заміж вийшла за Володимира рік тому, його мама Олена Вікторівна була проти нашого весілля, вважаючи, що сину ще рано одружуватися і що я не пара для її хлопчика.

Я зрозуміла, що свекруха мене не полюбить, але ми не мали наміру жити з нею разом. Мені 26, я цілком самостійна людина і три роки тому придбала квартиру. Тож думка свекрухи, коли я сама господиня у своєму домі, мене особливо не хвилювала.

Звісно, ​​з квартирою мені допомогли мої батьки. Ні вони не якісь там багатії, вони все життя працюють і живуть у селі. У мами з татом завжди було велике господарство, і я, і моя молодша сестра з дитинства вміли все: і приготувати, і випрати, і з худобою впоратися, і на городі посадити-прополоти.

Навіть коли я вчитися поїхала до міста, кожних вихідних я поспішала додому, щоб допомогти батькам. Так що на свою міську квартиру в якомусь плані заробляла і я сама.

Той факт, що я з села, дуже розчарував свекруху.

– Ось, сину, одружишся і будеш кожні вихідні в село їздити працювати.

Я вже кілька років працювала в місті, економістом на великому підприємстві, але свекруха вважала шлюб сина помилкою, тому сватами вона не хотіла підтримувати стосунки.

А пів року тому брат Володимира Сергій прийшов до мами з речами. Невістка, яка була дівчинкою із сім’ї міських інженерів, свекрусі теж не догодила. Вона вважала, що син мало їй уваги приділяє. І те, що у Сергія діти і йому просто ніколи, свекруху не хвилювало.

– Я люблю себе та своїх дітей, а онуків у мене може бути скільки завгодно, – говорила вона.

Мій чоловік Сергія не підтримував в тому, що той вирішив піти від дружини. І переконував мене в тому, що це мама так налаштувала брата і що він сам ніколи б так не поступив.

Спочатку і справді він не особливо прислухався до матері. Із задоволенням їздив у село, до тещі з тестем. Та й мої приймали зятя дуже добре. Володя до сільської праці незвичний, але допомогти скопати чи щось поправити на обійстя, було йому під силу.

Назад до міста ми везли повний багажник гостинців: закрутки, м’ясо, картоплю, мед, овочі різні. І машину за пів року після весілля нам подарували мої батьки.

Свекруха все зуділа, що ми її синочка в село тягаємо, що він ще перепрацюється, не дай Бог.

– Не хвилюйтесь Ви та, – кажу їй. – Зате і машина, і квартира, і продуктів повний холодильник, і вам із Сергієм привозимо гостинці регулярно.

Свекруха не вгамувалася. Почала вона розігрувати сцену: як ми на село зберемося, так мама «занедужає» і вимагає сина залишитися з нею. І не раз-другий, а постійно.

Якось у вихідний вирішили ми поспати довше, свекруха, думаючи, що нікого немає, що ми в село поїхали, потихеньку до нас у квартиру прийшла: ключ ми їй давали про всяк випадок.

Свекруха на кухню пройшла, у холодильник залізла, чайник поставила, а сама з кимось по телефону говорить:

– Так, Олено, так. Казала, що нездужаю – не допомогло. Додому не повертається. Спробую, як із Сергієм! Тоді допомогло. І одна невістка не пробачила, коли почула, що у сина є інша, і ця не пробачить також. Мені вона повірить, нічого з’ясовувати не стане! І не кажи! Ростиш-ростиш, для кого?

Це було дуже цікаво, лежати і чекати, коли свекруха увійде до нашої спальні за портфелем чоловіка. А ще цікавіша була німа сцена, коли свекруха зрозуміла, що ми вдома і все чули.

Володимир на маму образився, серйозно образився. А того ж вечора ми пішли до дружини Сергія і всі їй розповіли. І Сергію розповіли. Помирився старший брат чоловіка із дружиною.

Свекруха? Не знаю. Не дзвонить вона ні нам, ні Сергію. Замки ми поміняли, більше ніяких неочікуваних гостей. Сім’я має бути закритим осередком, в цьому я вже переконалася.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело