Мені 33 роки, з них вже 11 років я заміжня. У нас з Олександром двоє синів: 10 та 5 років. Живемо у власній квартирі, за яку виплачуємо кредит. Я працюю, а мій чоловік постійно шукає себе.

У мого чоловіка Олександра в планах відкрити свою справу, розкрутитися, стати багатим. Він постійно твердить, що хоче працювати на себе.

– Хочу забезпечити, щоб все у вас було, – каже Олександр.

Для нашого райдужного майбутнього передбачалося, що чоловік візьме кредит. У планах був меблевий цех. Тільки ні чоловік, ні його мама, що дивилася на сина з гордістю та любов’ю, не розуміли нічого у бізнесі, у меблях, у дизайні та у виробництві.

Взяли ми кредит, купили обладнання, але справа не пішла. Прибутків не було, все через некомпетентність чоловіка, через те, що не вмів прораховувати і передбачати. Тоді ми продали машину, свекруха залізла у борги. Добре, що з іпотекою нас підтримали мої батьки.

На якийсь час чоловік заспокоївся і влаштувався працювати. Тоді народився наш другий син. Але довго так не тривало, тому що працювати на когось мій чоловік категорично не хотів.

І знову вони з свекрухою почали планувати відкриття власної справи. На цей раз були не меблі. Будівництво котеджів на паях з другом. Тільки банк кредит уже не давав: історія чоловіка та його мами була безнадійно зіпсована. Але це його не зупинило. Він вирішив взяти в борг у своїх знайомих.

Гроші позичив, вклав у справу, а вона зовсім не пішла. Його приятель відразу вмив руки і поїхав з міста, а мій чоловік знову залишився з величезними боргами тепер уже перед своїми знайомими. Люди йому довіряли, гроші позичили, а віддавати Олександр просто не мав чим.

На якийсь час він вирішив переїхати до свого дядька в Польщу, той обіцяв йому знайти роботу, щоб швидше віддати борги. Олександр зібрався їхати і мене став кликати з собою.

Але я твердо вирішила, що зараз не найкращий час для переїзду. У мене тут робота, у дітей школа, друзі.

– Як не поїдеш? – засмутилася свекруха. – Це ж твій чоловік, батько твоїх дітей. Ти зобов’язана поділити з ним усе, що б не випало.

– Я не повинна ділити з ним наслідки його недалекоглядності, – відповіла я.

– Якщо ти не їдеш, значить ми розлучаємося. Ось ти яка, виявляється, – попередив мене чоловік.

– Ти порушила всі обіцянки, – вважає моя свекруха, – у багатстві була поруч із Олександром із задоволенням, а проблеми почалися, так підтримувати ти не хочеш.

Коли я з чоловіком у багатстві пожити встигла? Не пригадую такого. Так, я готова продовжити життя одна. Я вже два місяці так живу та знаєте, легше стало. Сподіваєшся тільки на себе і не чекаєш, що ще придумають чоловік та його мама.

Мені дали кілька днів на роздуми – або я їду з чоловіком в Польщу, або ми розлучаємося. Не знаю, що робити?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело