У нас із чоловіком дві доньки, одинадцять і вісім років. Ми з ним у розлученні вже чотири роки, він одружений, але дітей у тій сім’ї у нього немає, хоча він дуже хоче сина.

Перші два роки після розлучення він справно платив аліменти, але приїжджав до дітей дуже рідко.

Тепер раптом у нього прокинулися батьківські почуття, і він спочатку почав приїжджати на всі вихідні, потім згодом став забирати дітей до себе на вихідні та на канікули.

Тепер уже я не можу з дітьми побути, бо колишній чоловік постійно квитки їм кудись купує, то на канікули бере з собою у відпустку на море або влітку на дачу до своїх батьків, а я залишаюся одна.

Діти стали за ним нудьгувати, не дочекаються, коли він знову приїде, адже він їм все купує, а в мене такої можливості немає, балує їх, звичайно, це все їм подобається.

Я ж удома змушую займатися уроками, робити прибирання у своїй кімнаті, мити по собі посуд, а тут у тата можна робити все, що захочеш.

Свекруха після нашого розлучення два роки не бачила дітей, а тут раптом стала люблячою бабусею. Коли я говорила про це чоловікові і заборонила йому забирати дітей на всі вихідні, він сказав, що він батько і має таке ж право на них, як і я.

Напевно, він розповів про нашу розмову своїй дружині і вона одного разу зателефонувала мені і сказала, що я даремно забороняю дітям бачитися з батьком, адже цим я передусім їх караю, а потім уже його.

Я пояснила їй, що нікого не хочу покарати, а тим більше своїх дітей, але вони мають не тільки бути в гостях, у них є ще навчання та домашні обов’язки.

Я нічого не маю проти його дружини, адже ми розлучилися не через неї, і до дітей вона добре ставиться, але я думаю, що чоловікові не варто було втручати її в наші справи.

Я просто боюся, що раз у них немає своїх дітей, колишній чоловік може забрати дочок до себе, а з таким до них ставленням, де ні в чому немає відмови, вони будуть тільки раді переїхати.