В той день все село замело снігом. Люди сиділи в хатах, вже давно розійшлися по домівках, в селі весь вечір взимку люди сидять в хаті. Вулицями світилися невеличкі віконечка, а в середині метушилися господарі і діти, готуючись до вечері.

На вулиці було досить морозно, під ногами рипів білосніжний сніг, йти було важко через перемети по пояс. Справжня сільська зима, як колись давно, в ранньому житинстві.

А Марія несла два відра з водою. Цього літа вони не почистили свою криницю, тому цілу зиму, аж до весни ходитимуть до сусідки Одарки по воду. А там, дай Бог, і свою криничку приведуть до ладу, щоб людям не набридати, адже по декілька разів в день доводиться бігати до сусідки.

Поки чоловік порався біля свиней і корови, годував господарство, Марія вирішила ще раз збігати за водою, бо вранці в селі не скоро трактор прочистить дорогу, сніг ще мете і мете, треба, щоб в хаті ще з вечора була свіжа вода.

– Вечір добрий! Маріє! – чийсь чоловічий голос гукнув за спиною.

Марія повернулася і побачила Івана. Свого сусіда, на якого вже чимало років дивилася з жалем, а інколи жаль змінювався злістю, бо розуміла, що він сам втратив своє щастя, і забрав його у найрідніших людей.

– Давай відро піднесу, бачу ледве плентаєш. Важкі для тебе, напевно? Нащо такі великі взяла? Ти ж жінка.

Іван вийшов зі свого подвір’я і поспіхом відразу попрямував в сторону Марії. Взяв у неї відра і пішов мовчки поруч з нею.

Від спогадів у Марії стали вологими очі.

Багато років жили вони поруч по сусідству: Марія зі своїм чоловіком, та Іван зі своєю Оксаною.

Жили добре, дружили сім’ями, у Марії і Оксани, майже одночасно, народилися донечки, тепер вони допомагали одна одній більше, виручали і радилися разом.

Роки минали швидко, чоловіки господарювали, діти росли. Марія з Оксаною стали, як рідні сестри.

Згодом їхні донечки закінчили школу, поїхали разом вчитися в місто. І, одного разу, коли донька Марії приїхала додому, то сказала, що вже не раз бачила дядька Івана з нашою сусідкою, тіткою Дариною, яка вже років 5, як без чоловіка залишилася.

Донька Марії нікому цього не говорила, вони з Марією не могли зрозуміти, що їх пов’язує, тому вирішили поки мовчати, надіялися, що то випадковість. Час спливав і згодом сусіди одне за одним відіграли весілля: першою вийшла заміж донька Марії, а за нею і донька Івана та Оксани.

Дівчата з чоловіками жили у місті. А батьки продовжували, як і раніше, дружити між собою, вони вже були однією родиною, так звикли одне до одного, багато років поруч жили.

Якось ввечері Оксана стала скаржитися Марії, коли прийшла до неї на посиденьки за чашкою чаю, що чоловік давно змінився, перестав звертати на неї увагу, віддалився, став чужим. Постійно мовчить, усім незадоволений. Марія пошкодувала подружку, сказала, що все коро минеться, все стане на місця.

Але згодом Іван пішов до тієї самої сусідки Дарини, про яку Марія від доньки знала вже давно. Залишив свою дружину, не дивлячись ні на що.

Оксана стала сумна та темна, як хмара, мало виходила з дому, не хотіла говорити з людьми, навіть перестала спілкуватися з родиною. Тоді приїхала донька Оксани і забрала маму до себе, думала, що в місті їй буде краще. А згодом Марія дізналася, що й донька Івана з чоловіком розлучилася, йому не подобалося, що теща живе разом з ним, в його ж квартирі, хоча Оксана була жінка добра та спокійна.

Тоді Оксана з донькою продали хату в селі, купили маленьку квартиру на окраїні міста й досі там живуть двох. Іван з Дариною, щасливим так і не став, постійно вона йому докоряла в усьому, що прийшов на все готове: і хата її, і господарство її, і город її. І він би повернувся, та нікуди вже, у його хаті вже чужі люди живуть, а до дружини й доньки піти не може, добре знає, що вони ніколи йому не пробачать такої зради. Адже Іван і свою сім’ю зруйнував і сім’ю своєї доньки.

Іван заніс воду на подвір’я, поставив біля воріт Марії. Подивився на неї сумними очима і пішов, як тінь. А у Марії й досі камінь на душі. Свою провину теж відчуває, можливо, якби вона тоді сказала Оксані про ті зустрічі Івана в місті з Дариною, або поговорила б з ним, то змогла б зберегти сім’ю сусідів і щастя трьох людей. А так вона вирішила змовчати і лізти в їх родину, про що й зараз дуже шкодує.

Але чи могла б вона взагалі, щось змінити тоді? Чи варто лізти в чужу сім’ю зі своїми порадами?

Фото ілюстративне.

Джерело