Роман Вікторович вважає, що він довге своє життя прожив зовсім не дарма. В нього було все, що бажає звичайна людина. Колись молодий і закоханий Роман обіцяв своїй дівчині, що житиме вона як у раю. Поліна дивилася на нього сповненими надії світлими очима і вірила всьому що він говорить.

Це єдиний чоловік, який сподобався дівчині. Адже їй двадцять три роки, вона все принца чекала, і таки дочекалася. Адже Роман і був для неї той справжній принц, правда не на коні, але такий про якого мріяла давно.

Одружилися вони, коли Романові виповнилося 28 років, а поліні 25. В той час чоловік працював на завод звичайним собі працівником. Заочно вивчився в інституті. Його помітили і цінували за відповідальність та працьовитість. Роман розумний, цілеспрямований, що найбільш подобалося керівництву на роботі. Тому він впевнено відразу просувався по кар’єрних сходах. Разом із тим зарплата з кожним разом ставала більша, достаток в сім’ї все ріс. Вже й квартира у них трикімнатна, і машину планують придбати.

На той час в них вже було троє донечок. Андрій так хотів сина. Тому після третьої донечки сказав досить. Будемо синами зятів називати. Поліна на роботу не встигала виходити. Одна донечка за іншою. Шість років домогосподаркою була.

Коли доньки підросли, пішли в дитячий садочок, нарешті Поліна просить в чоловіка знайти їй роботу. Досить вдома сидіти, між люди хоче, адже за ці всі роки набридло вдома сидіти. В грошах вони, особливо, великої потреби не мали. Чоловік добре заробляв. Але роботу для дружини знайшов, бухгалтер на підприємстві, на той час це була хороша та багатообіцяюча посада і по грошах дуже перспективна.

Поліні скаржитися на чоловіка немає чого. Як Роман обіцяв колись в молоді роки, що вона буде щасливою людиною, якщо вийде за нього заміж, так і намагався виконувати обіцянки. Вдома все новеньке, імпортне. Донечки вдягнені найкраще між іншими дітьми. У відпустку тільки на відпочинок кудись їдуть, море, гори, вдома не сиділи жодного разу. Коли що забажає кохана дружина. Поки доньки підростали, кожну вже чекала окрема квартира, рахунок в банку, який постійно поповнювався. Але про це дітям ще зовсім зарано знати, нехай підростають.

Роки минають дуже швидко. Дівчатка виросли, повиходили заміж. Старша Тетяна залишилася в місті, живе у квартирі, яку тато придбав для неї. Дві менші продали свої квартири, виїхали в інше місто і купили житло там.

Тато мав заощадження, тому гроші додав стільки, скільки їм не вистачало.

Взагалі доньки спілкуються з батьками тільки тоді, коли потрібні гроші. Це перше, що вони запитують, коли телефонують. Приїжджають на свята, привозять внуків. Знають, що батьки скучають за ними. Поліна вже на пенсії. Не стала більше працювати, хочеться відпочинку. Роман Вікторович також пенсіонер. Але роботу ще залишати не думає, тай поки всі колеги ще просять, щоб він залишався, адже незамінний працівник.

Начальству все одно хто працює, лише щоб результат був хороший, а з ним він дійсно досить таки позитивний. Тому достаток в домі водився завжди.

Поліна спочатку енергійно сприйняла відпочинок. Але згодом виявилося багато вільного часу, з яким не знала що робити. Адже чоловік весь день на роботі, а вона сумує одна. Походи в магазин не радують як раніше.

А згодом якось непомітно Поліни не стало. Зранку радісна в гарному настрої проводжала на роботу чоловіка, а коли увечері він прийшов додому, картина була сумна. Непросто після того Роману Вікторовичу. Не може повірити що його такої доброї та хорошої дружини вже немає. Адже за все життя подружжя жодного разу не мали серйозних непорозумінь. А тут залишився один. Діти всі приїхали провести маму, сумували. Потім роз’їхалися по своїх домівках. В кожної сім’я, свої справи та турботи, потрібно їхати.

Роман Вікторович все працює. Але немає наснаги ходити на роботу. Щось забрала з собою Поліна. Не той уже Роман. Занедужав, вже роки не ті. Через пів року залишив роботу. Розуміє, якщо сам не піде, попросять скоро піти. Він і сам бачить, що не справляється. А доньки, по старій своїй звичці, лише телефонують батькові, все просять грошей. Але одна пенсія зараз у батька, зовсім нічого дітям дати. Згодом помітив, що ні одна не телефонує, не приїжджають. Навіть Тетяна не загляне до тата.

Коли недужав, лише одна сусідка Ольга, молоденька дівчина, сирота, опікувалася Романом Вікторовичем. Доглядала його, готувала йому їсти. І взагалі провідувала навіть коли йому стало вже краще.

Чоловік серйозно задумався. Донькам допомагав все життя, скільки працював. А коли на пенсії, то ні одна не приїхала. Адже він телефонував, усім говорив, що занедужав, але ніхто не цікавився ним. Тому вирішив залишити свій спадок Ользі. Вона його догляне на старості років. Він це знає. Схожа Ольга чимсь на його Поліну – така ж добра, спокійна, розуміюча. В кого його рідні донечки пішли, такі черстві? Як надумав, так і зробив.

А потім Романа Вікторовича не стало, Ользі у спадок залишилося все його майно. Дочки ж й досі погано говорять про тата і Ользі часто телефонують. Не можуть зрозуміти, як чужа людина могла забрати їх спадок.

Фото ілюстративне.

Джерело