Свекруха Ніна Володимирівна у мене наче друга мама, добра, привітна, завжди допоможе. Але є у неї один пунктик, через який я ладна її взагалі до нас не пускати, або ж самій взути кросівки і опуститися до її рівня.

Ну чесне слово, дуже вже я втомилася “стукатися” до совісті й свідомості цієї людини, хоча, як я вже сказала, мамц свого чоловіка я поважаю.

Приходить до нас додому Ніна Володимирівна доволі часто, і я  б завжди була їй рада, аби не одне але: свекруха ніколи не роззувається. Іде до кімнат у вуличному взутті! Я сама не вмію їй робити зауваження, її як тільки чемно не проси – завжди конфлікт розводить.

Сьогодні наш старший син помив підлогу з ранку, в обід зайшла до нас бабуся  у взутті в кімнату. Син їй говорить:

– Бабусю, я підлогу помив, ми у вуличному взутті не ходимо по квартирі.

Ніна Володимирівна за словом у кишеню не лізе, каже:

– Щось не видно, що підлогу ти мив, і нічого, не розвалишся і помиєш ще раз. І взуття у мене чисте.

Під сина вигуки сказала:

– Розуватися не буду, і крапка, – і далі по квартирі спокійнісінько пішла собі.

Я цього разу взагалі їй нічого не сказала. Мене трясло від несправедливості і її такої поведінки. Стримала себе, щоб не перегнути палицю.

Що тут робити? Чи реально бігати зі шваброю після кожного її візиту і терпіти оце ставлення та зневагу до нас?

І головне, що ми просимо розуватися постійно. Самі ходимо босоніж усі. У взутті не забігаємо в кімнати навіть у крайніх випадках, плюс у нас домашня кішка.

Словом, я вже готова напнути кросівки і опуститися до її рівня, пройтися по землі, по вулиці і притопати ось так до Ніни Володимирівни в гості не роззуючись. От що вона скажее тоді? Але поки що мені так вчинити виховання і почуття такту не дозволяють.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Джерело