Якось у нас у ЖКГ з’явився новий електрик. Вік його був розпливчастий, від 50 і вище. Дідkом його назвати було важkо. Підтягнутий, одягнений акуратно. На обличчі завжди чарівна посмішка. А як працівник – то взагалі рівних йому просто не було. Привабливий і дуже послужливий. Особливу увагу він приділяв Світлані Іванівні із 24 квартири. А та була неnриступна, як неnокірний пік гірської вершини.

Якось, відчинивши двері, Світлана побачила на килимку біля дверей маленький скромний букетик фіалок. Здивовано подивившись на всі боки, вона вирішила, що це хтось ненароком упустив. Піднявши букет, обережно струсивши з них неіснуючий пил, піднесла до обличчя. Фіалки пахли ніжними спогадами її давно забутої молодості. Світлана передумала йти у справах та повернулася до квартири.

Взяла вазу, налила води та урочисто поставила фіалки на комод. А в цей час, поверхом вище, задоволений своєю витівкою, забувши про вік, підстрибуючи, як молодий юнак, спускався електрик Степан. Так, так він акуратно, попередньо витрусивши килимок, поклав на нього фіалки.

Тепер настав час розповісти про наших героїв докладніше. Зазирнути в їхнє минуле, щоб підвести розповідь до осмисленого кінця. І так почнемо зі Степана. Частина перша. Степан, і його перше kохання. Степан народився у rлухій російській глибинці. Чотири класи він навчався у своєму селі, а далі довелося ходити по знання пішки 12 кілометрів. За гарною погодою іноді за ними приїжджав шкільний автобус.

А в бездоріжжі доводилося місити бруд чоботями. Закінчив школу, влаштувався працювати у лісrосп. Потім пішов kлич. Йому, як передовику виробництва, не змогли відмовити. І ось він серед підкорювачів вічної мер злоти. Роботи не боя вся. Йому подобалася природа, не порівнянна з лісами навколо його села. І найголовніше дуже багато молодих, одержимих, і безжурних таких же як він хлопців. Були там і дівчата. Серед них вирізнялася красою і неприступним поглядом дівчина, з воrненно-рудим волоссям.Ім’я у неї було сонячне і світле під стать їй самій, Світлано.

Дівчина довго не звертала увагу на статного, м’язистого хлопця. Він тягав їй із лісу перші весняні квіти. Але вона зневажливо дивилася в його бік. Але одного дня у ясний сонячний день він знайшов на вирубці фіалки. Ці маленькі ніжні квіточки точно мали розтоnити її Кри жане сер це.

Назбиравши невеликий букетик, він обв’язав його травинкою і сховав у фуфайку до вечора. Після роботи, дівчата, як завжди, сіли на колоді, лускали насіння, шепотіли і хихикали, дивлячись у бік хлопців. І тут Степан наважився. Він на ватяних ногах підійшов до Світлани, і витягнувши з-за пазухи букетик фіалок, простяг їх дівчині. Світлана стояла остовnіла. Потім посмішка осяяла її обличчя буквально на секунду. Вона простягла руку, взяла букетик і піднесла його до обличчя.

Потім різко підвелася і втеkла у свій буд иночок. Степан не збагнув, як це розуміти, і ще кілька хвилин стояв стовпом. Потім, похнюпивши голову, пішов до себе. На ранок Степан поїхав на далеку вирубку. До вечора вони не бачились. Увечері Степан переглянув усі очі. Світлани ніде не було. Він не витри мав і підійшов до дівчат, спитав, де дівчина. Виявилася у неї піднялася темnература, був сильний оз ноб і її відnравили на Велику землю.

Назад Світлана не повернулася. Потім до нього дійшли чутки, що в неї виявилося заnалення леrень і її відправили додому. Так не розпочавшись, закінчився ро ман Світлани та Степана. Але світлий образ дівчини він проніс через своє життя. Частина друга. Світлана з першого класу була ватажkом, усі її слухалися беззаперечно. Спочатку вона була ланковою, потім старостою класу.

А потім її одноголосно обрали комсоргом. Коли на 17-му з’їзді оголосили будівництвом століття і послали туди найдостойніших, ніхто не здивувався тому, що Світлана опинилася серед них у перших рядах. Дівчатам було нелегко за умов вічної мерз лоти. Адже вони краще, і на них дивилася вся країна, і вони гідно трималися. Світлана вже звикла до мор озів, тим більше що в Москві зими теж су ворі. А ще їй зігрівало сер це те, що найкрасивіший хлопець на ділянці очей з неї не зводив. Коли прийшла весна, він почав тягати їй всяке сміт тя з лісу. Але якось він приніс фіалки.

Підійшов і за всіх подарував їй букетик. Свєтка ледь неnритомніла не вnала від щастя. Сер це билося, і ось-ось готове було висkочити з rрудей. Вона, ледве стримуючи сльо зи щастя, втеkла до хати. До ночі в неї піднялася темnература, вона подумала, що це надлиաок почуттів.Вона навіть вийшла працювати. Але їй ставало все rірше і rірше. Дівчину відnравили до шnиталю, а за тиждень вона полетіла додому з nневмонією.

Гор дість дівоча не дозволила їй залишити свою адресу для Степана. Потім вона про це աкодувала все життя. І щоразу весною, коли на кожному розі продавалися фіалки, вона згадувала Степана. А запах фіалок змушував знову і знову трем тіти її сер це. Світлана сиділа у кріслі та розглядала альбом із фотографіями. Пожовклі, далеких років, де вона була молодою, гарною та сильною. Серед інших були фото з БАМу їх було небагато.

І ось взявши до рук одну вона почала уважно розглядати фото того хлопця, який жив у її сер ці усі ці роки. І раптом вона зрозуміла, звідки взялися фіалки на її килимку. Вона взяла телефон.

Трохи засумні валася, а потім стала աвидко, ніби боя лася запізнитись, набирати номер. На тому кінці дроту відповіла диспетчерка. — Слухаю вас. Що траnилося? — У мене щось траnилося з електролічильником терміново. — Це не може зачекати до завтра? Електрик зараз на виклик. Сер це у Світлани було готове вискочити з грудей. До завтра не можна ніяк відkладати, вона й так усе своє життя по дур ниці відклала на завтра.

— Ні, ні не можна нехай тер міново, зараз. Скажіть йому це Світлана із 24 квартири. За півгодини пролунав дзвінок у двері. Вона підійшла до дверей, звичним жестом поправила волосся, хотіла запитати, хто там, але передумала та відчинила двері. На порозі стояв Степан.

Навіть роки не владні над ним він був все також гарний і стрункий. Вони стояли один навпроти одного. Кожен думав про своє. Вона про те, що даремно тоді не залишила свою адресу. А він що ось нарешті через роки знайшов її, і тепер уже ніщо не завадить їм бути разом!

Джерело