Коли ми одружилися, то Іван здавався мені просто ідеальним чоловіком. В наших стосунках було все добре, крім того, що він був дуже ревнивим. Практично щодня знаходив причину і того до кого мене приревнувати. Іноді претензії були абсурдні й смішні, наприклад, коли ми прогулюємось і хтось з перехожих просто подивиться на мене, він одразу починав влаштовувати мені допит.

Тож за п’ять років сімейного життя у мене не залишилося жодного друга, чоловічої статі. Навіть подруги приходили до мене в гості без своїх чоловіків. Та й подруг стало не багато, тому, що Іван говорив, що вони мене підбивають на поганий шлях. Про те, щоб вийти з ними на каву не могло бути й мови.

Я намагалася його виправдати, перед знайомими, та й перед собою, пояснюючи, що він мене дуже сильно любить і просто боїться втратити. Але це були лише мої домисли, очі відкрилися і я зрозуміла, що сліпо йому довіряла, а він цим користувався.

Того року,  я як завжди зібралася їхати до мами на день народження. Іван не любив їздити до моїх батьків, тому я їздила сама. Але при цьому кожен раз він влаштовував мені скандал, мовляв, їду туди, бо маю там своє перше кохання. Я звичайно намагалася йому пояснити, що крім батьків і родичів нікого не бачитиму й зустрічатися не буду. Про те це мало діяло, всі жінки такі, що шукають чогось.

Зазвичай я у батьків буваю по два дні, а цього разу вирішила повернутися вечірнім автобусом, хотілося помиритися. Тому набравши смаколиків, зібралася влаштувати чоловікові сюрприз. Приїхавши додому, чоловіка в хаті я не застала зважаючи, що вже було пізно, здивувалася. Зателефонувала йому, й він сказав, що вже давно спить у ліжку, поки його дружина десь вештає. Про те, що я в дома говорити не стала, вийшла на вулицю, щоб пройтися.

Адже навіть не могла зібратися з думками, проте довго я не пройшла, через два будинки від нас я побачила машину мого чоловіка. Я знала, що тут проживає Людмила, одинока жінка, доволі ефектна, завжди з яскравим макіяжем, вульгарно одягнена й з зарозумілим поглядом. Ноги самі мене занесли на її подвір’я, через вікно я побачила як вони цілуються.

Години мені вистачило, щоб перенести Іванові речі на Людмилине подвір’я. Виявляється своєю ревністю він прикривав свої походи наліво.

З того часу минуло два роки, я нарешті відійшла від тих стосунків.

Тепер розумію, що в стосунках головне довіра, й не втратити власне я.   

Джерело