Коли ми з Михайлом одружилися, він забрав мене жити до себе в село.

З батьками він вже давно не жив. Їх вже немає, батьки залишили їм з сестрою свою хату на двох. Хата в селі має два входи. Тому ми ніби й на одному обійсті живемо, щодня бачимося сім’ями, але, ніби, як живемо окремо, адже в кожного своя окрема частина житла.

У нас один хлів на двох, один город.

Сестра Михайла, Олена, спочатку мене ніяк не сприйняла. Навіть на наше скромне весілля йти не хотіла, та чоловік вмовив. Вони прийшли якісь незадоволені, принесли 400 гривень і все. Я тоді, звичайно, на це не зважала, але не розуміла, чому вся чимала родина Михайла так ставиться до мене.

Олена щодня була чимось незадоволена, то я відро не там поставила, то лопату, то сапу – як не одне, то інше їй не подобається. І взагалі, ми тепер. виходить, окрема сім’я, тому маємо собі все самі купити. А навесні мені зовиця виділила шматок городу біля дороги, там земля гірша, ніколи хорошого врожаю там не зібрати, але я мовчала, бо розуміла, що чужа тут.

Не зважаючи ні на що, я постійно намагалася знайти спільну мову з Оленою, вже слухалася її в усьому, щоразу намагалася щось зробити на її лад. Завжди віталася з посмішкою, намагалася перша почати розмову, приготувати щось смачненьке і запросити до себе на вечерю. Але все було марно, вона відгородилася від мене і від брата.

А якось на днях сусідка мені сказала по секрету, що Олена не любить мені і ніколи не полюбить, як би я не старалася і не годила їй. Їй не подобається, що брат одружився. Вся справа в тому, що коли Михайло жив сам, то все робив для них, порався по господарству, навіть гроші завжди давав їх дітям, а тепер у нього дружина і він все для сім’ї старається, тому я їй і не подобаюся, адже тепер для її сім’ї він і копійки не дає, а вони вже так звикли до цього.

Після цього мені якось прикро на душі стало. Я не хочу жити на одному подвір’ї з такою родиною, коли на мене щодня дивляться скоса і Михайло мій нікому нічого не винен, йому про свою сім’ю потрібно дбати.

Якось я сказала чоловікові, що нам потрібно продати свою частину хати і купити житло в іншому місці. Михайло не проти був, але це батьківська хата, йому не просто її залишати. І за частину хати багато грошей нам ніхто не дасть, а більше у нас немає і скоро у нас має з’явитися малятко, з малою дитиною шукати зараз якесь інше житло зовсім не правильно якось.

Тому замкнуте коло виходить. І як знайти вихід у нашій ситуації, що склалася – не знаю.

Фото ілюстративне.

Джерело